Англійська історична школа економіки
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Англійська історична школа — піднапрямок історичної школи в економічній науці, головними положеннями якого були: вивчення історії господарства, аналіз конкретних економічних ситуацій в різних країнах (на відміну від класиків, які вважали, що сформульовані ними закони реалізуються в будь-якій державі і повсякчас). Англійська історична школа економіки, хоча і не настільки відома, як її німецький аналог, прагнула повернення індуктивних методів[1] в економіці після тріумфу дедуктивного підходу Девіда Рікардо на початку XIX століття. Школа вважала себе інтелектуальною спадкоємницею минулих діячів, які підкреслювали емпіризм та індукцію, а саме: Френсіса Бекона та Адама Сміта. До цієї школи належать: Вільям Вевелл, Річард Джонс, Томас Кліфф Леслі, Волтер Беджет, Роджерс Джеймс Едвін Торолд, Арнольд Тойнбі, Вільям Каннінгем і Вільям Ешлі.