Археоастрономія
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Археоастрономія (дав.-гр. Ἀρχη — початок, αστρον — зоря і νόμος — закон) — наука, що сформувалася в другій половині XX століття, предметом вивчення якої є астрономічні уявлення людей давнини. Вона поділяється на власне археоастрономію, що вивчає археологічні пам'ятки й стародавні артефакти для пошуку в них астрономічного значення, й етноастрономію, що розкриває космологічні й космогонічні уявлення стародавніх за фольклорним та етнографічним даними, а також при вивченні древніх малюнків (петрогліфів).
У свою чергу, археоастрономія є одним з розділів ширшої дисципліни палеоастрономії, що вивчає давні астрономічні події. Як міждисциплінарна наука, археоастрономія використовує результати, отримані археологією та астрономією, а також історією науки, історією релігії, етнологією, лінгвістикою, палеокліматологією.
Засновником археоастрономії вважають англійського астронома Дж. Хокінса, який вивчав давню мегалітичну обсерваторію Стоунхендж. В епоху неоліту на півночі Західної Європи було багато таких споруд. Вони могли мати вигляд кількох стоячих каменів (менгірів), або кіл із каменів (кромлехів). Комплекс поблизу Карнака (Франція) не поступається Стоунхенджу. Подібні давні астрономічні споруди знайдено в долині річки Білий Іюс (Хакасія) та в місті Мецамир (біля Єревана)[1].