Бета-частинки
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Бе́та-части́нки (англ. beta particles, нім. Betateilchen) — електрони й позитрони, які вилітають із атомних ядер деяких радіоактивних речовин при радіоактивному бета-розпаді. Напрям руху бета-частинок змінюється магнітними і електричними полями, що свідчить про наявність у них електричного заряду. Швидкості електронів досягають 0,998 швидкості світла. Бета-частинки іонізують гази, викликають люмінесценцію багатьох речовин, діють на фотоплівки. Потік бета-частинок називають бета-випромінюванням.
Бета-частинка | |
Треки, залишені бета-частинками у камері Вільсона | |
Склад: | електрон або позитрон |
---|---|
Родина: | ферміон |
Група: | лептон |
Покоління: | перше |
взаємодії: | електромагнітна, гравітаційна, слабка |
Відкрита: | Ернест Резерфорд у 1899 році |
Символ: | β-, β+ |
Число типів: | 2 |
Маса: | 0,510998910(13) МеВ/c2 |
Час життя: | стабільний |
Електричний заряд: | -1, +1 |
Спін: | 1/2 |
Бета-частинки — заряджені частинки, а тому інтенсивно взаємодіють з речовиною на всій довжині свого пробігу. Вони залишають за собою трек іонізованих атомів і молекул. При детектуванні в камерах Вільсона й бульбашкових камерах в магнітному полі, трек закручується, що дозволяє ідентифікувати бета-частинки за їхньою масою.
Відомо більш ніж 1500 ядер, що випромінюють бета-частинки при розпаді.[1]