Біломорсько-Балтійський канал
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Біломо́рсько-Балті́йський кана́л — штучна водна артерія, побудована на півночі СРСР (нині Російської Федерації), що з'єднує Біле море та Онезьке озеро з можливістю подальшого виходу в Балтійське море у районі Санкт-Петербурга. Збудований між 1931 та 1933 рр. у рекордно короткий термін, за 1 рік і 9 місяців, руками в'язнів ГУЛАГу. За різними даними, під час будівництва померло до 200 тисяч робітників.[1] Офіційно відкритий 2 серпня 1933 року. Первісна назва — «Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна». Відоміший за скороченням — «Біломорканал». Вважався гордістю першої радянської п'ятирічки (1929–1932).
Біломорсько-Балтійський канал | |
Дата створення: | листопад 1931 — червень 1933 |
Гідрологічні характеристики | |
Довжина: | 227 км |
Середня глибина: | 5 м |
Максимальна глибина: | 7—8 м |
Кількість шлюзів: | 19 |
Кількість дамб: | 49 |
Пропускна здатність: | 10—40 суден/день |
Відомості про спорудження | |
Кількість будівників: | постійно працювало до 100 000 осіб |
Офіційне відкриття: | 5 серпня 1933 року |
Географічні відомості | |
Починається: | Повенець, Онезьке озеро |
Закінчується: | Біломорськ, Біле море |
Сполучність з водними шляхами: | сполучений з озерами Вигозеро, Онезьким, Ладозьким |
Найбільші поселення: | Біломорськ, Мєдвеж'єгорськ, Сегежа, Надвоїці, Повенець |