Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Іо́н Сру́льович (Ізраїлевич) Виноку́р (4 липня 1930, Ружин, нині Житомирської області — 19 вересня 2006, Київ) — український археолог, історик, один з провідних дослідників черняхівської культури. Доктор історичних наук (1978). Заслужений працівник вищої школи УРСР (1981). Дійсний член Академії наук Вищої школи України.
Іон Срульович Винокур | |
---|---|
Народився | 4 липня 1930 Ружин |
Помер | 20 вересня 2006 (76 років) Київ |
Місце проживання | Київ, Кам'янець-Подільський |
Країна | СРСР→ Україна |
Національність | єврей |
Діяльність | археолог, історик |
Alma mater | Чернівецький університет |
Галузь | археологія |
Заклад | Кам'янець-Подільський національний університет |
Вчене звання | професор |
Науковий ступінь | доктор історичних наук |
Відомі учні | Микола Петров, Сергій Трубчанінов |
Нагороди | Відзнака Кам'янець–Подільської міської ради «Честь і шана» |
Винокур Іон Срульович у Вікісховищі |
Народився Іон Винокур 4 липня 1930 року на Житомирщині, у робітничій сім'ї. Батько працював тут майстром бляхарської справи і за своїм розумом та вдачею був порадником у життєвих перипетіях багатьох мешканців округи. В Ружині хлопчик провів усього шість років. У 1936 році сім'я переїхала до Житомира. Під час німецько-радянської війни разом із сім'єю був евакуйований до м. Ашгабат, що у Туркменській РСР і лише у 1944 році повернувся до Житомира, де й закінчив місцеву середню школу № 25. У 1948 року Винокур вступає на історичний факультет Чернівецького університету. Відомий український археолог та педагог Борис Тимощук з другого курсу навчання почав брати із собою Винокура в археологічні експедиції по Буковині, а в 1951—1952 роках залучив його до роботи у складі Галицької археологічної експедиції АНУ. Іон Ізраїлевич увійшов у світ археологічної науки і пов'язав з нею усе подальше життя.
По закінченню у 1953 році історичного факультету Чернівецького університету він повертається до Житомира, де до 1957 року працює науковим співробітником обласного краєзнавчого музею. У 1954 році він розпочав активне співробітництво з редакцією обласної газети «Радянська Житомирщина», на шпальтах якого почали періодично з'являтися статті І. Винокура на історичну тематику. Водночас республіканський журнал «Україна» вмістив декілька його нарисів та досліджень культурознавчого характеру. Ще під час «буковинського періоду» і у особистому житті Іона Винокура сталися зміни. Ще в студентські часи він познайомився, а у 1955 році одружився з молодим науковцем та викладачем Чернівецького університету Надією Григорівною Литовченко.
1957 року Іон Винокур повертається до Чернівецького університету та починає публікувати сам або у співавторстві з Борисом Тимощуком звіти про роботу археологічного загону Чернівецького університету, також виступає одним з організаторів стаціонарних досліджень 1958 року трипільського поселення біля с. Магала Новоселицького району й широко інформує про знахідки громадськість в журналах «Україна», «Археологія», у 1959 році — давньоруського храму ХІІ–ХІІІ століття в околицях с. Василів Заставнівського району, у 1962 році — Киселівського могильника І–ІІ століття н. е. та багатьох інших.
Підсумком багаторічної праці стало видання монографії «Старожитності Східної Волині першої половини І тисячоліття н. е.» та захист у 1962 році у Ленінграді однойменної дисертації, по результатах захисту отримав науковий ступінь «Кандидат історичних наук». У 1963 році Іон Ізраїлевич почав викладати на історичному факультеті Кам'янець-Подільського педагогічного інституту. У 1964 році Іон Винокур був одним із засновників та керівників Хмельницького обласного історико-краєзнавчого товариства, а у 1993 році став її почесним членом. У 1969 році Винокур очолив кафедру історії СРСР та УРСР, яка у 1991 році ним була реорганізована у кафедру історії Східної Європи та археології. У 1978 році в інституті археології АН України Іон Винокур захистив докторську дисертацію на тему: «Історія та культура черняхівських племен лісостепового Дністро-Дніпровського межиріччя», а у 1980 році став професором. У 1995 році став лауреатом Кам'янець-Подільської міської премії у галузі історико-краєзнавчих досліджень[1]. Від 1997 року — академік Академії наук вищої школи України, двома роками пізніше — академік Української академії історичних наук, Заслужений працівник вищої школи України, лауреата низки наукових премій України, а також нагороджений медалями «За доблесну працю», А. С. Макаренка, Ярослава Мудрого, значком «Відмінник народної освіти України», Почесною Грамотою і медаллю Верховної Ради України за особливі заслуги перед українським народом (2003), Почесними Грамотами Міністерства освіти України й іншими відзнаками. Ім'я вченого занесено до Книги Пошани Хмельницької області та присвоєно одній із вулиць м. Кам'янця-Подільського.
Водночас Іон Ізраїлевич був турботливим сім'янином і вдячним сином. З дружиною Надією Григорівною (кандидатом біологічних наук, доцентом) виховали дочку Тетяну, яка обрала шлях батьків — працює у вишах Києва. Світлій пам'яті своїх батьків він присвятив монографію «Слов'янські ювеліри Подністров'я» (1997).
Після смерті дружини, у 2005 році, І. Винокур перебрався до Києва, де очолив кафедру гуманітарних наук славістичного університету та при цьому він не розривав зв'язків з рідним Кам'янець-Подільським університетом, продовжуючи викладати на історичному факультеті археологію і спецкурси та керувати літньою археологічною практикою.
19 вересня 2006 року, після короткотривалої хвороби серце академіка Іона Винокура перестало битися. За висновками, лікарів, причиною смерті став рак кишківнику[2]. Похований він на місцевому цвинтарі у с. Михайлівка-Рубежівка, що біля Києва.
У співавторстві зі своїм вчителем — д.і.н., професором Борисом Тимощуком:
У співавторстві зі своїм учнем — к.і.н., доцентом Сергієм Трубчаніновим:
Іон Винокур також входив до редколегії та авторського колективу зі створення тому «Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область» (1971), «Довідника з археології України. Хмельницька область» (1984), серійних наукових збірників «Освіта, наука і культура на Поділлі» (1998—2006), «Кам'янеччина в контексті історії Поділля» (1997, 1998), «Кам'янець-Подільський в контексті українсько-європейських зв'язків» (2003—2006), «Хмельниччина: Дивокрай» (1995—2006), «Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині» (1998—2006).
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.