Гранична корисність
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Грани́чна кори́сність (англ. Marginal utility) — додаткова корисність, яку отримує споживач із додаткової одиниці товару або послуги, яку буде втрачено у випадку відмови від цієї одиниці.
Цей напрям економічної теорії виник у останній третині 19-го століття внаслідок спроб економістів пояснити механізми утворення ціни. Найвідомішими його представниками були В. Джевонс, А. Маршалл, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Д. Кларк. Головна ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість, на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага.[1]
За Альфредом Маршаллом, термін «гранична корисність» належить Австрійскому економісту Фрідріху фон Візеру,[2] і є перекладом терміну нім. “Grenznutzen” (граничне використання).[3][4]