Loading AI tools
український радянський археолог З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Грінченко Володимир Автономович (*15 липня 1900, хут. Цокурівка[1] поблизу с. Велика Рудка, Полтавський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — †19 квітня 1948, Полтава, УРСР) — український археолог, музеєзнавець.
Володимир Автономович Грінченко | |
---|---|
Володимир Автономович Грінченко (1930-ті роки) | |
Народився | 15 липня 1900 хут. Цокурівка[1] |
Помер | 19 квітня 1948 (47 років) Полтава |
Країна | Російська імперія УНР Українська Держава СРСР |
Національність | українець |
Діяльність | археолог |
Alma mater | Дніпропетровський ордена Трудового Червоного Прапора державний університет ім. 300-річчя возз'єднання України з Росією[2] |
Галузь | археологія |
Заклад | Харківський історичний музей імені М. Ф. Сумцова |
Володимир народився на Диканщині у сім'ї Автонома Семеновича Грінченка.
Батько з дитинства наймитував. Відбувши солдатом військову повинність, повернувся додому, влаштувався чорноробом на залізничну станцію у Полтаві. З часом купив невеличку ділянку землі. Але сім'я жила бідно.
Володимир почав працювати змалку, намагаючись хоча б щось заробити наймався до різних господарів. Де і як навчався грамоти до 1920-х років — невідомо.
Після 1920 (?) влаштувався лаборантом археологічного відділу до Центрального пролетарського музею Полтавщини (нині це Полтавський краєзнавчий музей).
На той час у музеї працювали В. М. Щербаківський, М. Я. Рудинський, К. В. Мощенко, В. М. Верховинець, О. К. Тахтай, М. І. Гавриленко, Ф. М. Попадич, В. О. Щепотьєв.
У цьому колективі В. Грінченко брав участь у комплексній історико-етнографічній експедиції до с. Яреськи (нині Шишацького району Полтавської області). Брав участь у археологічній експедиції М. Я. Рудинського, яка займалася дослідженням пам'яток черняхівської культури в урочищі Таранів Яр поблизу с. Мачухи Полтавського району.
1925 року вступив до Катеринославського інституту народної освіти.
Під час навчання брав участь у Дніпрельстанівській археологічній експедиції разом з Д.Яворницьким, М.Міллером, М.Макаренком та М. Рудинським. Експедиція відзначилась знахідкою так званого Кічкаського скарбу (1930), мабуть, найбільшого в Україні після Перещепинського.
По закінченню інституту вступив до аспірантури при Інституті історії матеріальної культури НКО УСРР. Під час навчання в інституті у 1932-1933 рр. проводив археологічні дослідження на теренах Луганщини[3].
Працював завідувачем відділом рабовласницького суспільства Харківського історичного музею, потім (з 1936) завідувачем відділу рабовласницького суспільства Центрального історичного музею ім. Т. Шевченка у Києві.
Був ученим секретарем музею. Через деякий час був звільнений, потім поновлений на роботі. З лютого 1937 став виконувачем обов'язків директора музею[4]. Цей період його діяльності різними дослідниками характеризується неоднозначно.
Через деякий час стан музею було піддано критиці у комуністичній пресі[5]).
5 жовтня 1937 звільнений. А.Гріншпон писав: «Унаслідок шкідництва український історичний музей приведено до розвалу. Директор музею Грінченко та його „ад'ютант“ — науковий працівник [Трохим] Тесля зробили все, щоб розвалити цей важливий заклад»[6].
18 квітня 1938 заарештований. Звинувачений у контрреволюційній діяльності.
До червня 1938 р. В.А.Грінченко, відкидаючи будь-які звинувачення, твердив одне: «<...> Учасником контрреволюційної організації я не був, антирадянської діяльності не проводив» [Архів СБУ. – Спр. 36371-ФП.– Арк. 1-5, 14-15.]. Тоді слідчі почали застосовувати особливо «вишукані» методи допиту. Про них пізніше розповість сам Володимир Автономович. «В червні 1938 р., – пригадував він, – на моє прохання очної ставки з членами контрреволюційної організації, до якої включили і мене, слідчий відповів, що її я отримаю лише тоді, коли мої кістки будуть повністю потрощені, а шкіра стане суцільним мішком. Тут же він передзвонив слідчому Крещанівському і попро сив у нього «махалку» <...> Через дві хвилини останній заніс до кабінету задню ніжку стільця, дав мені в зуби і запитав чи бачу я, що це таке, а також чи усвідомлюю, ще буде надалі» [7] |
Засуджений до 5 років виправно-трудових таборів. Працював на лісоповалі у Красноярському краї. Під час вантажних робіт зламав ключицю. По закінченні строку ув'язнення йому не дозволили виїхати до України. До кінця 1946 працював в Управлінні табору.
До України повернувся 1947. Після повернення до Києва, почав працювати в Інституті археології АН УРСР. Але органи НКВС заборонили йому проживати у Києві. У лютому 1948 змушений був виїхати до Полтави, де мав працювати за завданням Інституту археології.
19 квітня 1948 р. помер внаслідок серцевого нападу. Похований на Монастирському кладовищі м. Полтава[8].
18 липня 1956 року президія Київського обласного суду ухвалила рішення про припинення справи В. А. Грінченка за відсутністю складу злочину.
Залишки його архіву знаходяться у Науковому архіві Інституту археології (Ф. 11 — 11 од.зб.).
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.