Електричний опір
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Електри́чний о́пір — скалярна фізична величина, що характеризує властивість провідника створювати протидію проходженню електричного струму.
Електричний опір | ||||
Струм, що проходить через матеріал із електричним опором, створює тепло, що називається джоулевим. Зображено патронний нагрівач, розжарений до червоного | ||||
Символи: | ||||
---|---|---|---|---|
Одиниці вимірювання | ||||
SI | Ом або Ω | |||
СГСЕ | с·см−1 | |||
СГСМ | абОм | |||
У базових величинах SI: | кг⋅м2⋅с−3⋅А−2 | |||
Розмірність: | M·L2·T−3·I−2 | |||
Електричний опір у Вікісховищі |
Позначається здебільшого латинською літерою , одиниця опору в системі SI — Ом.
Електричний опір використовується у випадках лінійної залежності електричного струму в провіднику від прикладеної напруги, і є коефіцієнтом пропорційності між падінням напруги й силою струму .
- .
Опір — це величина, яка характеризує спроможність елемента перетворювати електричну енергію на теплову. Його причиною є розсіяння електронів на атомах та неоднорідностях матеріалу, по якому тече струм.
Залежно від величини питомого опору (питомий опір — величина, що чисельно дорівнює опору куба зробленого з деякої речовини з ребром 1 метр), усі матеріали поділяються на наступні групи: провідники, речовини, питомий опір яких менший за 10−5 Ом·м, діелектрики речовини, питомий опір яких більший за 108 Ом·м і напівпровідники, що посідають проміжне становище. При цьому, питомий опір провідників може доходити до 10−8 Ом·м, а опір діелектриків — до 1018 Ом·м[1]