Loading AI tools
назва мешканців певної місцевості, співвіднесена з топонімом З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Катойко́нім (від грец. κάτοικος — житель і -ώνυμον — назва), етнохоронім[1], етнікон, демонім, патронімні слова (від лат. patria — батьківщина) — назва мешканців певної місцевості, співвіднесена з топонімом. Наприклад, Київ — киянин, Херсон — херсонець.
В українській мові налічується понад 30 катойконімних суфіксів. На утворення множинних назв жителів вживається 25 суфіксів, а сингулятивних (чоловічих і жіночих) — понад 10.
Найпродуктивніша словотвірна модель утворюється суфіксами -ець (у формі чоловічого роду), -к-а (у формі жіночого роду) та -ц-і у формі множини на зразок:
Зазначені суфікси приєднуються до топонімів на:
а також до основ на:
Приєднуючись до основ із кінцевим -ів/-їв, чергування [і] з [о] не відбувається через потребу зберегти звуковий склад вихідного топоніма:
Якщо основа топоніма закінчується на -ськ, -к, то з огляду на закони милозвучності, вони усікаються:
До топонімів на -а, -е, перед якими виступає здебільшого два приголосних, суфікси -ець, -ц-і, -к-а приєднуються з допомогою звукосполук -ів-, -ан-, -ян-, -ин-:
За цією продуктивною моделлю утворено й чужомовні етноніми на зразок:
Низка катойконімів, що викликають труднощі в процесі словотворення:
Другою за продуктивністю є словотвірна модель із суфіксами -анин, -янин, -чанин. Їхня синонімна повноправність із -ець не викликає сумнівів, однак їм властиве поєднання з твірними основами на:
Вибірково суфікси -анин, -янин, -чанин поєднуються з деякими основами топонімів, що мають у своєму складі суфікс присвійности -ів/-їв, зокрема:
або є паралельними до продуктивнішого форманту -ець:
Унаслідок зросійщення спостерігається явище, коли в мовлення носіїв української потрапляє продуктивна російська модель -ч-ан-и там, де має бути питомий суфікс -ець (-ц-і): англічани, глухівчани, кримчани. Українська же форма -ч-ан-и утворюється там, де в топонімі є к, ч, щ і цьк.
Щодо цього явища висловлювався письменник Борис Антоненко-Давидович:
Хтозна-чим не сподобались нашим сучасникам давні українські іменники полтавець і полтавка на визначення мешканця й мешканки Полтави, як і лубенець, лубенка — на позначення жителів Лубен чи канівець, канівка — на позначення жителів Канева. Появу дивовижних полтавчанин, лубенчанин, канівчанин можна пояснити лише втратою мовного чуття, забуттям законів словотворення й чергування звуків (для появи звука [ч] треба, щоб у назві був звук [к]: порівняйте: м. Гребінка — гребінчанин, хоча природним є також гребінківець). |
Більшість українських катайконімних суфіксів (продуктивних і непродуктивних) функціонує в катайконімах інших слов'янських мов, відрізняючись у певних випадках ступенем активності, продуктивності, поширеності та особливостями морфоматики.
До власне українських належать:
Суфікси, які також функціонують у білоруській мові:
Суфікси -ат-а, -чат-а (солотвинча́та, від Солотвина) також функціонують у російській мові: рос. Мака́рьев — макаря́та[5]
Суфікс -их-а на утворення жіночих назв жителів вживається в українській, білоруській та російській мовах, проте в інших слов'янських мовах він не простежується. Наприклад: укр. Хрипки́ - хрипчи́ха, рос. О́стров - островни́ха[6], біл. Віцяві́чы - віцяўчи́ха (Гродненська область).
Усі інші суфікси є явищем спільнослов'янським[7].
Цей розділ статті ще не написано. |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.