Loading AI tools
наслідування "високого" мистецтва в масових, дешевих виробах З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Кіч, кітч (нім. Kitsch — ницість, халтура, несмак) — категорія мистецтва, що характеризується спрямуванням на те, аби виглядати, як «високе» мистецтво, наслідуючи його зовнішні риси, але використовуючи дешеві матеріали і методи виготовлення. Кіч — це переважно масове мистецтво, що робить ознаки дорогого, елітарного мистецтва доступними для загалу.
Чеський теоретик мистецтва Томаш Кулка описував, що кічеве мистецтво наслідує дороге, нетривале чи складне у виготовленні та підтриманні мистецтво. Наприклад, замість букету з живих квітів пропонує букети, виготовлені з пластику; замість дорогоцінних прикрас — дешеву біжутерію, тільки подібну зовні; замість виконаних на індивідуальне замовлення картин — копії, що продукуються в багатьох примірниках. Головна мета кічу — здаватися дорожчим чи якіснішим, ніж він є насправді[1].
Згідно з Кулкою, дві головні ознаки кічу: 1) він має схвалення в загалу та 2) розглядається (принаймні мистецько освіченою елітою) як поганий[2]. Три правила кічу:
Англійський філософ Роджер Скрутон описував кіч: «Кіч — це фальшиве мистецтво, що виражає фальшиві емоції, чия мета — обманути споживача в думці, ніби він відчуває щось глибоке та серйозне»[6]. Американський арткритик Клемент Ґрінберґ писав, що кіч створює видимість культури, він підмінює досвід і почуття; кіч замінює ремісницькі вироби продуктами масового виробництва, знищуючи цим народну культуру, культивує перевагу враження від продукту над тим, що та як до цього враження спонукає. Його справжня мета — принести прибуток, кіч — це форма капіталу і він потребує величезних ринків збуту. Фактично кіч — це панівне мистецтво, найпопулярніша культура[7]. Німецький філософ Теодор Адорно стверджував, що кіч є наслідком підпорядкування мистецтва індустріальним принципам. Але індустрія, що тиражує мистецькі речі, створює попит не лише на літературу, живопис, скульптуру, музику, а також і на публіцистику, політику, риторику тощо, які потім задовільняє за допомогою доступних прийомів, якими зображуються привабливі й зрозумілі для масового споживача теми[8].
Венесуельська дослідниця історії культури Селеста Олальяга описувала кіч як феномен, що супроводжується тугою за світом, зниклим унаслідок розвитку науки й техніки. Дослідниця виділяла «ностальгічний кіч», який безпечно нагадує про минуле, оминаючи травматичні події, та «меланхолічний», який заповнює почуття втрати. З огляду на це кіч тісно пов'язаний з туризмом, сувенірами. Це своєрідний «фетиш минулого»[9]. На цю ж рису звертав увагу український письменник та есеїст Володимир Єшкілєв, пишучи, що кічу притаманна ностальгія за фольклорною ясністю та світоглядна селянська опозиція містові як самодостатній системі. За його словами, в українській літературі ХХ ст. формування кічу тісно пов'язане з радянською індустріалізацією 1930–1960-х років. Українському літературному кічу притаманне дидактичне та ідеологічне забарвлення, яке у радянські часи мало соціально-класову, а після 1990 року — просвітницько-етноохоронну домінанти[10].
Кічем також називається наслідування престижних форм поведінки (мови, одягу, дозвілля) без заглиблення в їхню суть. Кічем можуть бути спрощені та вульгаризовані філософські, політичні, релігійні та мистецькі вчення, перетворені для масового сприйняття[8].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.