Нестійкість Кельвіна — Гельмгольца
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Нестійкість Кельвіна — Гельмгольца (названа на честь Лорда Кельвіна та Германа фон Гельмгольца) виникає при наявності зрушення між шарами суцільного середовища, або там, де існує достатня різниця швидкостей між двома контактуючими середовищами. Прикладом може служити вітер, який викликає хвилі на поверхні води. Також нестабільність проявляється в хмарах, атмосферах Сатурна та Юпітера, короні Сонця.
Теорія передбачає настання нестійкості і перехід до турбулентності в середовищах різних щільностей, що рухаються з різними швидкостями. Гельмгольц вивчав динаміку двох контактуючих середовищ різних щільностей, спостерігаючи невелике збурення, таке як хвилі, що утворювалось на межі між ними.