Прокляті солдати
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Про́кляті солда́ти (пол. Żołnierze wyklęci)[1], незламні солдати, польське післявоєнне самостійницьке і антикомуністичне підпілля (пол. żołnierze niezłomni, polskie powojenne podziemie niepodległościowe i antykomunistyczne) — антикомуністичний, незалежницький, партизанський рух опору проти радянізації Польщі і підпорядкуванню її Радянському Союзу. Вів боротьбу зі службами безпеки СРСР і підлеглими їм відомствами у Польщі.
Прокляті солдати, незламні солдати, польське післявоєнне самостійницьке і антикомуністичне підпілля | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Антикомуністичне повстання у Польщі (1944–1953) | |||||||||
Вояки 5-ї Віленської бригади AK | |||||||||
| |||||||||
Сторони | |||||||||
Міністерство громадської безпеки Місцеві управління безпеки Корпус внутрішньої безпеки Військова розвідка НКВС Смерш |
Свобода і Незалежність «Національне військове об'єднання» «Національні збройні сили» «Конспіративне Військо Польське» «Громадянська Армія Крайова» |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Прокляті солдати |
Чисельність членів усіх підпільних організацій і груп оцінюється в 120—180 тисяч осіб[2]. В останні дні Другої світової війни на території Польщі діяло 80 000 антикомуністичних партизанів[3]. Останній член руху опору — Юзеф Франчак, псевдо «Лялєк», із загону капітана Здіслава Вронського «Ускока» — загинув в облаві у селі Майдан Козиць Верхніх під містом П'яски (Люблінське воєводство) через вісімнадцять років після війни — 21 жовтня 1963 року. Однак на ділі більшість збройних організацій припинила діяльність внаслідок відсутності реакції США і Великої Британії (як гарантів положень Ялтинської конференції) на фальсифікацію Польською робітничою партією (попередницею ПОРП) виборів у законодавчий сейм у січні 1947 року і, як результат, остаточного таким чином визнання англосаксонськими наддержавами насаджуваної Радянським Союзом влади в Польщі. Після масових виходів із підпілля (76 774 осіб) під час проведеної після виборів амністії 1947 та у зв'язку з несправдженням сподівань на втручання цих наддержав антикомуністичне самостійницьке збройне підпілля після 1947 року налічувало не більш ніж дві тисячі борців[4][5].