Піко-Базіле

Піко-Базіле (раніше Піко-де-Санта Ісабел або Кларенс-Пік ),^[1] розташований на острові Біоко, є найвищою горою Екваторіальної Гвінеї. З висотою 3011 м вулкан є найбільшим та найвищим з трьох базальтових щитових вулканів, які перекривають один одного, які формують острів^[2]. З вершини на північному сході видно гору Камерун. Піко-Базіле знаходиться недалеко від міста Малабо. Найвища частина вулкану використовується як трансляційна станція для Радіотелебачення Екваторіальної Гвінеї (RTVGE) і мікрохвильова релейна станція для різних комунікаційних мереж.^[3]

Піко-Базіле
3°35′00″ пн. ш. 8°46′00″ сх. д.
Тип	гора і щитовий вулкан
Країна	Екваторіальна Гвінея
Місце знаходження	Бйоко Норте
Гори	Камерунська лінія
Висота	3011 м
Висота відносна	3011 м
Ізоляція	83 км
Ідентифікатори і зовнішні посилання
GeoNames	2306732
224004
Піко-Базіле
Піко-Базіле у Вікісховищі

Вершина є частиною Національного парку Піко-Базіле, створеного в квітні 2000 року. Межі Біоко-Норте і Біоко-Сур проходять поблизу вершини.

Піко-Базіле

Біоко утворився вздовж Камерунської лінії, великого геологічного розлому північно-східного напряму, який простягається від Атлантичного океану до Камеруну. Ця лінія включає інші вулканічні острови в Гвінейській затоці, такі як Аннобон, Прінсіпі та Сан-Томе, а також масивний стратовулкан гори Камерун. На відміну від трьох інших островів, які є згаслими вулканами, останнє виверження Піко-Базіле відбулося в 1923 році.

Флора і фауна

Флора та фауна Піко-Базіле та Біоко, що є частиною Камерунської лінії, схожі на флору та фауну гірських регіонів суміжних Камеруну та Нігерії. Кілька видів з обмеженим ареалом зустрічаються на Піко-Базіле, а один птах, бура затоківка (Zoterops brunneus), повністю обмежена висотами вулкана.^[4]

Історія

Острів був заселений в середині першого тисячоліття до нашої ери племенами банту з материка, які утворили етнічну групу Бубі. На відміну від інших островів у цьому районі, на Біоко проживало корінне африканське населення. Бубі розмовляють мовою банту. Острів, ймовірно, був населений цією чи іншими групами банту ще до 7 ст. до н. е.

У 1472 році португальський мореплавець Фернан до По був першим європейцем, який побачив острів, шукаючи шлях до Індії.

Перше сходження європейців на гору було здійснено англійськими полководцями між 1827 і 1828 роками під час експедиції Оуена. Перше офіційне сходження здійснив у 1839 році британець Джон Бікрофт, який пізніше став губернатором острова, який колись називався Фернандо-По, тепер Біоко^[5].

Дивись також

• Список вулканів Екваторіальної Гвінеї
• Камерунська лінія

Примітки

1. Fero, Maximiliano; Cabezas, Francisco; Aedo, Carlos; Velayos, Mauricio (2003). Check-List of the Piperaceae of Equatorial Guinea (PDF). Anales del Jardín Botánico de Madrid (англ.). Consejo Superior de Investigaciones Científicas “Real Jardín Botánico”. 60 (1): 46. Процитовано 15 серпня 2022.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
2. Santa Isabel. Global Volcanism Program.
3. AFRICA ULTRA-PROMINENCES.
4. Pérez del Val, Jaime 1996.
5. Max Liniger-Goumaz (1985). Connaître la Guinée équatoriale (фр.). Peuples Noirs Peuples Africains. с. 27-92.

Джерела

• Bioko Biodiversity Protection Program