Савченко Ігор Андрійович

І́гор Андрі́йович Са́вченко (*11 жовтня 1906, Вінниця — †14 грудня 1950) — радянський, український кінорежисер, сценарист, театральний педагог. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1944). Лауреат трьох Сталінських премій (1942, 1949, 1952 — посмертно).

Савченко Ігор Андрійович
Зображення
Дата народження	11 жовтня 1906(1906-10-11)
Місце народження	Вінниця
Дата смерті	14 грудня 1950(1950-12-14) (44 роки)
Місце смерті	Москва, РРФСР, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	Російська імперія →  СРСР
Національність	українець
Професія	кінорежисер, сценарист, театральний педагог
Кар'єра	1925-1950
Заклад	Всеросійський державний інститут кінематографії
Нагороди
IMDb	ID 0767514

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Савченко .

Короткі відомості

Родом із Вінниці, тут учився в театральній школі Орди-Свєтлової та виступав у театрі. У 1925 організував молодіжний аґіттеатр «Червоний галстук» і з ним гастролював по Україні. З 1926 учився в Ленінградському Інституті сценічних мистецтв. З 1929 є головним режисером театрів робітничої молоді в Баку (з 1932) та в Москві.

Перші фільми Савченко зняв у 1931—1932 роках на Бакинській кіностудії («Микита Іванович і соціалізм» та «Люди без рук»); на Московській кіностудії поставив звуковий фільм «Гармонь» (1934), два молодіжні фільми «Випадкова зустріч» (1936) і «Дума про козака Голоту» (1937). У 1939-41 рр. і з 1947 Савченко пов'язаний з Київською кіностудією; у період з 1944 по 1946  — художній керівник кіностудії ім. М. Горького в Москві.

На Київській кіностудії поставив фільми: «Вершники» за твором Ю. Яновського (1939), «Богдан Хмельницький» (1941; за О. Корнійчуком), «Третій удар» і «Тарас Шевченко» (закінчили стрічку режисерові учні після його смерті у 1951, премійовано на міжнародному фестивалі в Чехословаччині, 1952); «Партизани в степах України» (1942; за О. Корнійчуком) та ін.

З 1946 року викладав у ВДІКу. Його учнями були відомі нині режисери: О. О. Алов, В. Н. Наумов, Г. С. Габай, Л. А. Файзієв, Ф. Є. Миронер, Ю. М. Озеров, С. І. Параджанов, М. М. Хуцієв, О. О. Коренєв, Ю. А. Закревський, Лев Іванов, Л. С. Данилов.

Нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора та медалями.

Помер від серцевого нападу на 45-му році життя. Похований в Москві на Новодівичому кладовищі.

Фільмографія

Акторські роботи

• 1932 — Двадцять шість комісарів
• 1934 — Гармонь — син куркуля
• 1935 — Любов та ненависть

Режисерські роботи

• 1931 — Микита Іванович і соціалізм (інші назви «Загинула Росія», «Людина на землі»), (картина не збереглася)
• 1932 — Люди без рук (картина не збереглася)
• 1934 — Гармонь
• 1936 — Випадкова зустріч (інші назви «Місяць травень», «Іринчин рекорд»)
• 1937 — Дума про козака Голоту
• 1939 — Вершники
• 1941 — Богдан Хмельницький
• 1942 — Юні партизани (1-ша новела «Левко»)
• 1942 — Партизани в степах України
• 1944 — Іван Нікулін — російський матрос
• 1947 — Старовинний водевіль
• 1948 — Третій удар (інша назва «Південний вузол») — Головна премія МКФ трудящих у ЧССР (1948)
• 1951 — Тарас Шевченко — Особливий Почесний диплом МКФ у Карлових Варах (1952) (посмертно) — за режисуру

Сценарії до фільмів

• 1931 — Микита Іванович і соціалізм (за власною п'єсою «Загинула Росія»)
• 1932 — Люди без рук
• 1934 — Гармонь
• 1936 — Випадкова зустріч (інші назви «Місяць травень», «Іринкин рекорд»)
• 1937 — Дума про козака Голоту
• 1939 — Висока нагорода
• 1942 — Літа молодії
• 1951 — Тарас Шевченко

Меморіальна дошка на честь кінорежисера Ігоря Савченка, встановлена на адміністративному корпусі кіностудії імені Олександра Довженка (Київ)

Пам'ять

• У 2001 році пам'яті режисера в документальному циклі «Обрані часом» знято фільм «Ігор Савченко. Інтонації» (реж. Олег Фіалко).
• «Ігор Савченко. Він — України син» — український документальний фільм з циклу культурологічних програм «Портрет» телерадіокомпанії «Глас».
• У 2007 р. режисер Наталія Наумова, за сценарієм свого батька, В. Н. Наумова, зняла документальну стрічку «Коротке життя Ігоря Савченка. Монолог про Вчителя»^[1].

Див. також

• Вулиця Ігоря Савченка

Примітки

1. Наталія Наумова. «Коротке життя Ігоря Савченка. Монолог про Вчителя» (2007). Архів [mkrf.ru/activity/register/search/detail.php?ID=110115676&ganr=&strana=&year_from=1&year_to=1&kateg=&color=&nud=&firm_z=&keywords=&q=&PAGEN_1=469 оригіналу] за 12 липня 2012. {{cite web}}: Перевірте схему |url= (довідка)

Джерела та література

• М. Юр. Савченко Ігор Андрійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 418. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Зак М., Парфенов Л., Якубович-Ясный О.. Игорь Савченко. — М., 1959.

Посилання

• Савченко Ігор Андрійович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 614-615.
• Поет екрана Ігор Андрійович Савченко: До 100-річчя від дня народж. укр. кінорежисера / Уклад. Т.Марчук; Вступ. ст. М.Залізняк; Ред. О.Пасічник, М.Спиця; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадміністрації, Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. — Вінниця, 2006. — 26 с.