Тональність (музика)
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Тонáльність — звуковисотне положення ладу[1][2], у ширшому сенсі — ієрархічна система висотних зв'язків, центральною категорією якої є тоніка. Тональності отримують назви за їх основним тоном («тонікою») та нахилом ладу («мажор» або «мінор»). Уперше поняття тональності було придумане О.-Е. Хороном (1810) й популяризоване Ф.-Ж. Фетісом (1830-ті — 1840-ві)[3]. Поняття також описав французький музикознавець Ф.-Л.-Ж. Кастиль-Блаз (1821), як «властивість музичного ладу, що виражається у використанні його суттєвих ступенів»[4][5]. Протягом наступних століть як тональні системи, так і саме поняття тональності зазнали еволюції.