Хрестові походи
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Хресто́ві похо́ди (лат. expeditiones sacrae, cruciatae) — серії релігійних війн у середньовіччі ініційованих, підтримуваних, а іноді й керованих Римо-католицькою церквою.[1]
Хрестові походи | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Еміль Сіньйоль "Здобуття Єрусалиму хрестоносцями 15 листопада 1099 року", картина ХІХ ст. | |||||||
| |||||||
Сторони | |||||||
Християни |
Мусульмани Язичники Єретики Юдеї Відлучені від церкви |
У вузькому значенні — військові експедиції християн, для відвоювання Святої Землі у мусульман, що тривали з 1095 (початок першого хрестового походу) по 1291 рік (втрата хрестоносцями Акри).[2] Походи оголошувалися через проповідь і передбачали єднання усіх християнських правителів і народів під егідою Святого Престолу. Кожен учасник-доброволець складав обітницю і отримував знак хреста на одяг з рук папи або його легатів. Хрестоносці мали право на індульгенції та тимчасові привілеї: непідсудність світській владі, недоторканість особи та майна тощо[3].
У широкому значенні — усі військові кампанії християн, які заприсяглися боротися проти «невірних»: мусульман, язичників, єретиків тощо. Найбільш значні: Реконкіста — військові кампанії християн Піренейського півострова проти маврів (XI—XVI ст.), північні хрестові походи проти балтійських язичників (пруссів, литовців), гуситські війни, походи проти альбігойців. У ХІІІ столітті Римські Папи закликали на проповідях до хрестових походів проти відлучених від Церкви короля Англії Іоанна Безземельного та імператора Священної Римської імперії Фрідріха ІІ. У християнській літературі пізніших століть хрестовими походами інколи переносно називали будь-які війни релігійного характеру, як то ірано-візантійська війна (602—628) чи саксонські війни Карла Великого[3].