І

І — буква кирилицѣ, котра ся хоснуе в русинском, украинском и дакотрых иншых кириличных алфавитах. Подля традичных русинскых граматик представлять собов позичный вариант буквы И, котрый выступать на замѣну той буквы в позиции перед вокалом. Буква І мать числове значѣня 10 и про то ей инше названя И десяткове.^[1] З той причины не была вылучена зоз азбукы въедно з иншыма позичныма буквами в процесѣ рационализации кириличного алфавита церковнославянского языка. З русского алфавита вылучена зостала в реформах 1917-1918-х рокох. В русинском традичном правописѣ зоставала еще и в року 1941, коли вышла послѣдна граматика официалного^[2] (кодификованого^[3]) русинского языка.^[4]

Кіріліця
Юнікод (hex)
маюскул: U+0406
мінускул: U+0456
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ђ
Ѓ	Е	Ѐ	Ё	Є	Ж	З
З́	Ѕ	И	Й	Ы	І	Ї
Ј	К	Л	Љ	Н	Њ	Р
О	П	С	С́	Т	Ћ	Ќ
У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч	Џ
Ш	Щ	Э	Ю	Я	Ь	Ъ
Неславяньскы буквы
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ	Ӷ
Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ	Ԭ
Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ	Ԑ̈
Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ	Ӆ
Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ	Ӊ
Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ	О̆
О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃	Ӯ
Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ	Х̑
Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ	Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ	Ꚓ
Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄	Ӹ
Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄
Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄	Я̈
Ԙ	Ԝ	Ӏ

Буква І в традичном русинском правописѣ

М. Лучкай букву І подавать з двома точками, як она поправдѣ фигуровала в оригиналной кирилицѣ, а зачала ся писати з еднов точков лем позднѣйше. Двѣ точкы мали тото значѣня, же буква не е дифтонгом въедно з наступным вокалом, а читать ся окреме. Подобне значѣня мають двѣ точкы у буквы ё в латинѣ и французчинѣ. Лучкай в самом зачатку говорить о збыточных буквах, котры бы могли быти вышмарены з алфавита без шкоды про язык. И межи дублетами зазначать букву І.

§1. Слов'яни і русини користуються кириличними буквами, яких за формою нараховується 42, а за звучанням і значенням тільки 29, а саме... <ту слѣдуе повный алфавит>... Коли б від них відняти ѕ, ї, оу, ѿ, ѡ, є, як ті, що є дублетами, ф, ѯ, ѱ, ѳ, ѵ, що вживаються тільки в грецьких словах, то для позначення власне слов'янських складів залишиться 30 букв. Якби не враховувати ъ, що не позначає жодного звука, то для вживання за звучанням і значенням було б необхідно 29 букв.

— М. Лучкай. Граматика, 1830 (с. 53 укр. перекладу; с. 1 оригиналу)

И ї, ы, ѣ. Букви и та ї не відрізняються звучанням, а тільки правописом... Кирил, який встановив для кожного звука окрему букву... повинен був би встановити три знаки й для троякого і: для і гострого — ѣ, для і грубого, глибокого — ы, для і середнього — и, щоб кожен звук мав відповідну букву: бѣл, был, бил.

— М. Лучкай. Граматика, 1830 (с. 55 укр. перекладу; сс. 4-5 оригиналу)

Буквы И, І однозвучны, но въ правописаніи различаются тѣмъ, что буква И пишется тамъ, гдѣ за нею слѣдуетъ согласная; н.пр. имя, тишина, милый, бить и пр. Буква же І мѣсто имѣетъ всегда тамъ, гдѣ по ней слѣдуетъ гласная буква, н.пр. сія, біеніе, Іорданъ, Іоанъ, Іона, Іосифъ, Іисус.

— А. Духнович, 1853^[5]

Ласлов Чопей в своем словнику (1883) практично не хоснуе букву і, кедь она сѣм-там трафлять ся, то лем недосмотрѣня. Але Чопеевы смѣлы крокы были скритизованы конзервативнов русинсков интелигенциов.

Буквы и, і, ѵ обозначаютъ въ русскомъ литературномъ языкѣ одинъ и тотъ же звукъ, причёмъ і обыкновенно пишется только передъ гласными (линія) и въ словѣ міръ (вселенная, общество), а ѵ въ немногихъ греческихъ словахъ (мѵро).

— Е. Сабов. Грамматика русскаго языка для среднихъ учебныхъ заведеній Подкарпатской Руси, 1924, с. 21.

І у насъ не змягчае предидучий звукъ и пишеся только въ чужихъ словахъ и въ оконченяхъ перед самозвуками. До чужихъ словъ причисляеме церковнославянскѣ и великорусскѣ слова, насколько они уживаються въ нашомъ языцѣ. Прим. Кішъ, Бітнеръ, условіе, мнѣніе, благословеніе, крещеніе, матерія, епархія.

— И. Гарайда. Грамматика..., с. 12

Буква І в постсовѣтском русинском правописѣ

Подробно см.: Конгрес русинского языка ай Правопис русинского языка

В конци рока 1944 Русины як народность были ликвидованы, русинскы школы закрыты, русинскы книгы вычищены з библиотек. До року 1991, аж по конець совѣтской влады на Закарпатю не появила ся ани една русинска публикация, наконець и мѣстны народны спѣванкы и казкы были украинизованы.^[6] В резултатѣ выросли новы генерации людей, котры нич не знали о своем заказаном языку и литературѣ. В новембрѣ 1992 в Бардеёвскых Купелях быв организованый межинародный координачный семинар, котрый позднѣйше достав назву Конгрес русинского языка, котрый рѣшив розвивати русинскый язык наново, штовеце на фонетичной основѣ и окреме в каждой з четырьох межуючых держав, але з концевов задачов наступно выробити койне, еден новый сполочный русинскый язык. Резултат мож было чекати.

Новый фонетичный правопис					Традичный правопис
Войводина	Лемковина	Мадярщина	Подкарпатя	Пряшовщина
активиста	актывіста	актівіста	активіста	актівіста	активиста
бешеда	бесіда	бешіда	бесїда	бісїда	бесѣда
учитель	учытель	учітель	учитель	учітель	учитель

В фонетичных вариантах легко видѣти асимилачны вплывы словацкого языка на Пряшовщинѣ и польского на Лемковинѣ. Штовеце, в описѣ фонетикы пряшовского региона пишуть: "з нашого погляду... и ту фунґуе уж лем як позічный варіант фонемы і в істых фонетічных позіціях."^[7] Иншыма словами, буква і мать цѣлком вытѣснити букву и, подобно тому, як е в бѣлорусском языку.

Жерела и одказы

• Дръ Иванъ Гарайда (сост.). Грамматика руського языка. Выданя Подкарпатского Общества Наукъ. Унгваръ. 1941.
• Олександр Духнович. Твори. Том 2. Відділ української літератури в Пряшеві. Slovenské pedagogické nakladateľstvo. Bratislava. 1967.
• Slavo-ruthena grammatica Michaelis Lutskay. Budae Typis Reg. Universitatis Pestiensis. 1830. // Михайло Лучкай. Граматика слов'яно-руська. Переклад з латинської П.М.Лизанця та Ю.М.Сака. Наукова думка. Київ. 1989.
• Paul Robert Magocsi (red.). Русиньскый язык. Najnowsze dzieje języków słowiańskich. Uniwersytet Opolski - Instytut Filologii Polskiej. Opole. 2004. ISBN 83-86881-38-0
• Евмений Ив. Сабов. Грамматика русскаго языка для среднихъ учебныхъ заведеній Подкарпатской Руси. Изданіе Культурно-Просвѣтительнаго Общества имени А. Духновича въ Ужгородѣ. Ужгородъ. 1924.