Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Є́жи Владислав Ґе́дройць, князь гербу Гіпоцентавр (пол. Jerzy Władysław Giedroyc; 27 липня 1906, Мінськ — 14 вересня 2000, Мезон-Лаффітт) — польський публіцист, політик і громадський діяч, засновник і головний редактор (1947—2000) культового часопису Kultura (Париж), який був найвпливовішим польським часописом у вигнанні 20 ст.
Єжи Ґедройць | ||||
---|---|---|---|---|
пол. Jerzy Giedroyc | ||||
Народився | 27 липня 1906 Мінськ | |||
Помер | 14 вересня 2000 (94 роки) Мезон-Лаффітт | |||
Поховання | Ле-Меній-ле-Руа | |||
Країна | Республіка Польща | |||
Діяльність | редактор, публіцист | |||
Alma mater | Faculty of Law and Administration, University of Warsawd | |||
Рід | Родина Гедройц | |||
Брати, сестри | Henryk Giedroycd | |||
Учасник | Друга світова війна | |||
Нагороди | Почесний доктор Ягеллонського університетуd Honorary doctor of the University of Białystokd honorary doctor of the University of Wrocławd Почесний доктор Ягеллонського університетуd honorary doctor of the Maria Curie-Skłodowska Universityd Honorary doctor of the University of Szczecind Kisiel Prized | |||
Сайт: kulturaparyska.com/pl/ludzie/pokaz/g/jerzy-giedroyc | ||||
| ||||
Єжи Ґедройць у Вікісховищі | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Активний прихильник польсько-української співпраці, супротивник взаємних територіальних та інших претензій.
Навчався у Варшавському університеті — на юридичному (1924—1929) та історичному (1930—1931) факультетах.
У студентські роки був головою організацій «Корпорація Патрія» і «Міжкорпораційне коло», діячем студентської організації «Державницька думка», міжнародного відділу Центрального комітету Спілки студентської молоді, редактором часописів «Академічний день» і «Бунт молодих» (з 1936 року «Політика»).
На початку другої світової війни опинився в Румунії (1939—1940).
Воював у складі Окремої Бригади Карпатських Стрільців, був учасником лівійської військової кампанії і боїв у Тобруку (1942), керував відділом військових часописів і видавництв Бюро пропаганди 11 Польського корпусу (1941—1944), працював у Центрі підготовки танкістів у Галліполі (Італія) (1944—1945)
З 1945 року — директор Європейського департаменту Міністерства інформації Польської Республіки (Лондон).
Засновник Літературного інституту в Римі (1946), з 1947 року — видавець та головний редактор часопису Kultura. У жовтні 1947 року переїздить до Мезон Ляффіт під Парижем, де розгортає широку видавничу діяльність, співпрацює з видатними польськими еміграційними публіцистами та письменниками: Юзефом Чапським, Єжи Стемповським, Константином А. Єленським, Юліушем Мєрошевським, Чеславом Мілошем, Вітольдом Ґомбровичем, Ґуставом Герлінгом-Ґрудзінським.
Українські еміграційні діячі, що співпрацювали з «Культурою»: Богдан Осадчук, Юрій Лавріненко, Юрій Шевельов, Іван Лисяк-Рудницький, Борис Левицький, Іван Кедрин, Іван Кошелівець та ін.
З 1953 року — ініціатор видання «Бібліотеки Культури», з 1962 року видає «Історичні зошити», присвячені новітній історії Польщі та країн Центрально-Східної Європи. До вересня 2000 року вийшло 511 томів «Бібліотеки Культури», серед яких — 132 числа «Історичних зошитів» і 636 видань «Культури».
Входив до складу редакційної колегії російського дисидентського часопису «Континент», був членом редакційної ради українського квартальника «Віднова», брав активну участь у акціях на захист свободи творчості і вільного культурного розвитку.
1982 — за його ініціативою був заснований Фонд допомоги незалежній польській літературі і культурі.
Протягом 50 років прагнув до формування добросусідських взаємин Польщі з її східними сусідами: Литвою, Білоруссю, Україною (так звана ідея «ULB»), у чию перспективу здобуття державної незалежності він завжди вірив.
З ініціативи і коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці «Культури» з'явилася друком антологія української літератури 1917—1933 років «Розстріляне відродження», що її на замовлення Ґедройця підготував Юрій Лавріненко. «Розстріляне відродження» як пропозиція назви книжки вперше прозвучала у листі Ґедройця до Лавріненка від 13 серпня 1958 року: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917—1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?»
Після виходу книжки Єжи Ґедройць коштом редакції надіслав рецензійні примірники антології до Спілки Письменників у Києві та до українських радянських журналів, а також використовував кожну можливість, легальну й нелегальну, аби переправити книгу «за залізну завісу».
Термін Ґедройця «розстріляне відродження» набув значного поширення в українському публічному вживанні. Сама антологія справила суттєвий вплив на формування українського шістдесятництва.
У 1969 році у бібліотеці «Культури» з'явилася друга українська антологія — «дисидентська», яку на замовлення Ґедройця впорядкував Іван Кошелівець: «Україна 1956—1968».[1]
Погляди Єжи Ґедройця щодо українського питання дещо еволюціонували. Вперше вони були сформовані у 1918 році, на базі концепції Пілсудського про майбутню федерацію Польщі, Білорусі, України і Литви.[2] Попри це слід розуміти, що ключовою для Єжи була ідея об'єднання і примирення трьох народів, а не власне концепція. Зрештою, як ідеться у статті М. Сенич, Ґедройць згодом відмовився від федералістських концепцій як нової форми польського імперіалізму, зважаючи на те, що подібні ідеї асиміляції та федералізації викликали спротив і нерозуміння суспільства.[3]
Висловлення ідеї про те, що Європа не закінчується на межі кордонів українців і поляків[4], знайшло відображення в очевидно одному з найвдаліших проєктів Ґедройця у журналі «Культура» (започаткований у 1947 році в Парижі), на сторінках якого велась ідеологічна боротьба з комуністичною ідеологією та пошук порозуміння поляків з українцями та білорусами. Головною тезою Ґедройця, як зазначає дослідниця Морозова, була: «не буде насправді вільних поляків, чехів чи угорців без вільних українців, білорусів чи литовців».[5] З перших випусків журналу «Культура» на його сторінках ішлося про створення нових історичних і геополітичних умов, що передбачали завдання ширшого масштабу: необхідність міжнаціонального примирення народів ЦСЄ, спільної боротьби за незалежність, подолання тоталітаризму та формування нової архітектури безпеки регіону. Серед локальних завдань — необхідність польсько-українського примирення, в основу якого мало б бути покладене вирішення таких проблем, як питання української державності, кордонів, національних меншин та подолання міжнаціональних стереотипів[3]. Звідси можемо говорити про цілковито проукраїнську позицію Єжи Ґедройця і його чітке усвідомлення України як незалежної держави.
Демократичність поглядів Ґедройця у той час, здається, не мала меж. Він виступив за концепцію «Не може бути вільної Польщі без вільної України».[6] Варто зазначити, що висловлення подібної тези у межах Польщі або на теренах Радянського Союзу тоді просто не можна було уявити. Очевидно, що фактор перебування в еміграції неабияк сприяв розгортанню демократичних (заборонених і не популярних на теренах Польщі і СРСР) ідей щодо української справи. Попри це, звісно, слід віддати належне Ґедройцю за висловлення і плекання ідей щодо примирення українців і поляків, яким він залишався вірним до кінця життя, при цьому неодноразово наражаючи себе на небезпеку, зокрема з боку польських шовіністів.
Важливим і болючим для України було питання про кордони. Ще у 1977 році одним з найбільших досягнень Ґедройця і його однодумців стало підписання «Декларації щодо української справи», надрукованої у «Культурі» в 1977 р. У ній представниками польської, російської, чеської й угорської еміграцій піднімалося питання про нагальну необхідність відновлення української державності, задля визволення інших країн комуністичного табору, і говорилося про страждання українців не тільки від російського, але й від польського іга.[6] Наступним кроком був відхід від так званої ягеллонської концепції про природність перебування українських, білоруських й литовських земель під крилом Корони Польської. Ґедройць різко засудив її, виступивши за відмову Польщі від претензій на «східні креси» та визнання сучасних кордонів.[7]
Роль України Ґедройць визначав як Основу нової системи міжнародної безпеки ЦСЄ, що змінить невигідний геополітичний устрій регіону, ослабить російський імперіалізм і сприятиме подоланню радянського поневолення і тоталітаризму.[3] Добрим прикладом слідування своїм переконанням є заклик Ґедройця до Польщі визнати щойно здобуту незалежність України. Це започаткувало процес польсько-українського примирення.
Погляди та ідеї Ґедройця чималим чином посприяли розвалу СРСР, зближенню та подальшій співпраці між поляками та українцями у перші роки незалежності України, й у період Євромайданів. Окрім того, важливою є концепція Ґедройця, що передумовою успіху боротьби за незалежність і демократичні перетворення у Польщі та Україні було і залишається досягнення міжнаціонального примирення та координація спільної антитоталітарної боротьби проти Росії. Отже, польсько-українське зближення є запорукою стримування спроб нової російської експансії у ЦСЄ та гарантією безпеки інших народів регіону.[8]
29 листопада 2018 року Київська міська рада перейменувала вулицю Тверську у Києві на честь Єжи Ґедройця.[9]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.