Іловайськ
місто у Донецькому районі Донецької області. Адміністративний центр Іловайської міської громади. З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ілова́йськ — місто в Донецькому районі Донецької області України. Адміністративний центр Іловайської міської громади. Входить до Донецької агломерації. Значний залізничний вузол станція Іловайськ. На ній діють два пункти контролю на кордоні з Росією: Іловайськ-Пасажирський парк, Іловайськ-Південний парк.
| Іловайськ | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Залізничний вокзал | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Область | Донецька область | ||||||||
| Район | Донецький район | ||||||||
| Громада | Іловайська міська громада | ||||||||
| Засноване | 1869 | ||||||||
| Статус міста | з 1938 року | ||||||||
| Населення | ▼ 15 651 (01.01.2017)[1] | ||||||||
| Площа | 10.8 км² | ||||||||
| Густота населення | 1449.2 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 86793 | ||||||||
| Телефонний код | +380-6257 | ||||||||
| Координати | 47°55′39″ пн. ш. 38°12′12″ сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 195 м | ||||||||
| Назва мешканців | ілова́єць, ілова́йка, ілова́йці | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Іловайськ | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 29,8 км | ||||||||
| - залізницею | 54 км | ||||||||
| - автошляхами | 42,9 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 623 км | ||||||||
| - залізницею | 841 км | ||||||||
| - автошляхами | 748 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 86793, Донецька обл., Харцизька міськрада, м. Іловайськ, вул. Первомайська, 107 | ||||||||
| Міський голова | Вітер Микола Іванович | ||||||||
|
| |||||||||
Історична динаміка чисельності населення:[2]
| рік | населення |
|---|---|
| 1923 | 3 065 |
| 1926 | 6 145 |
| 1939 | 15 222 |
| 1959 | 21 947 |
| 1970 | 19 676 |
| 1979 | 20 435 |
| 1989 | 21 076 |
| 1992 | 21 000 |
| 1998 | 20 500 |
| 2001 | 17 620 |
| 2005 | 16 915 |
| 2010 | 16 255 |
| 2014 | 15 808 |
Національний склад
Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[3]:
| Національність | Відсоток |
|---|---|
| українці | 56.76% |
| росіяни | 40.15% |
| білоруси | 0.69% |
| вірмени | 0.68% |
| греки | 0.27% |
| сакартвельці | 0.19% |
| татари | 0.14% |
| азербайджанці | 0.14% |
| молдовани | 0.11% |
| інші/не вказали | 0.87% |
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| російська | 14551 | 82.58% |
| українська | 2966 | 16.83% |
| вірменська | 41 | 0.23% |
| циганська | 16 | 0.09% |
| білоруська | 4 | 0.02% |
| інші/не вказали | 43 | 0.25% |
| Усього | 17621 | 100% |
За даними перепису 2001 року населення міста становило 17621 особу, з них 16,83 % зазначили рідною мову українську, 82,58 % — російську, 0,23 % — вірменську, 0,09 % — циганську, 0,02 % — білоруську та грецьку, 0,01 % — молдовську, болгарську, німецьку та румунську мови[5].
Засноване в 60-х роках XIX століття як роз'їзд № 17 на залізничній лінії Харків—Таганрог. Назване на честь Іловайських, по родових землях яких у цих місцях пролягла дорога.
Селище стало швидко розвиватися з кінця 80-х років XIX століття після з'єднання Курсько-харківсько-азовської залізниці з Катерининською.
Після спорудження Другої Катерининської залізниці (Долгинцево—Волноваха—Іловайськ—Дебальцеве) в 1902—1904 роках Іловайськ став вузловою станцією. Завдяки збільшенню притоку робочих з інших міст до 1903 року в селищі налічувалося понад 900 жителів.
Під час революції 1905—1907 в місті діяла місцева дружина. 10 грудня 1905 політична боротьба у місті переросла у збройні сутички. Після оголошення загальноміського страйку була сформована місцева дружина. Залізничники, зібравши гроші, придбали 40 револьверів і рушниць. Після поразки повсталих у Горлівці до селища прибули козаки, які роззброїли дружину та заарештувати членів страйкового комітету. Один з членів страйкового комітету — Корнєєв — помер у в'язниці. Інші (Ганін, Ройтер і Подласний) вийшли на волю у 1910.
У 1938 році селище Іловайськ отримало статус міста.
Бої за Іловайськ
10 серпня 2014 українські частини спробували взяти місто штурмом, у ході якого загинув чоловік активістки Майдану Тетяни Чорновіл. Терористи відбили штурм і заявили про знищення 9 одиниць бронетехніки.
19 серпня за місто розгорнулися кровопролитні бої між українськими військами та терористами. У бою за місто отримав поранення Семен Семенченко, командир батальйону «Донбас», також загинув американський доброволець українського походження 55-тирічний Марк Паславський «Франко».
20 серпня місто на дві третини під контролем української армії. В Іловайську бійці 51-ї бригади взяли в полон п'ятьох російських десантників. За дві доби тут загинуло десять українських вояків, багато поранених, у тому числі й комбат «Донбасу» Семен Семенченко[6].
У сутичках за Іловайськ ворогові протистояли батальйони «Дніпро», «Донбас», «Азов», «Шахтарськ» за підтримки армійських частин 17-ї дніпропетровської танкової, 93-ї дніпропетровської механізованої та 51-ї волинської бригад[6].
20 серпня до терористів на підмогу прибули терористичні угрупування «Восток» та «Оплот». При спробі прорватися до міста 5 одиниць бронетехніки терористів 2 одиниці знищили бійці «Донбасу». На допомогу батальйону «Донбас» прийшли сили ЗСУ[7].
23 серпня терористи з гаубиць обстрілювали місцеперебування батальйону «Донбас», 1 боєць загинув, 3 поранено[8].
- Катастрофа
27 серпня 2014 року російські бойовики повідомили, що повністю взяли Іловайськ під свій контроль[9], але бої продовжувалися[10][11]. На 28 серпня українські війська потрапили в оточення, їх ситуація стала катастрофічною[12].
27 серпня комбат «Донбасу» Семен Семенченко заявив, що Іловайськ може перетворитися на братську могилу, бо добровольців під Іловайськом обдурили, і закликав пікетувати Генштаб[13]. Жодної допомоги поки не надійшло.[14]
28 серпня він розповів, що штурм міста здійснювали лише 340 осіб, коли повинні були брати участь 800. План операції був погоджений і затверджений керівництвом АТО, а безпосереднє командування здійснював генерал Збройних сил України.[15]
Командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко згадує:
"Вже був убитий командир батальйону «Херсон», контужений комбат «Дніпра» Юра Береза, вбиті або поранені частина моїх взводних … А далі вдарив ворог з сектора Д, і потім «відійшли» підрозділи ЗСУ, які повинні були прикривати нам тил. Ні, я впевнений, що такого наказу у них не було. Вони просто «відійшли» так, що деяких ловили аж за 150 км від місця дислокації. А потім ударив ворог від Новоазовська, а потім ударив ворог з Моспине на Старобешеве. І ми потрапили в оперативне оточення. І останній наказ «триматися».[16]
Бійців в Іловайську почали «методично розстрілювати» з РСЗВ «Град» і «Ураган». «А потім була бригада Нацгвардії, яку відправив до нас міністр МВС і командувач Нацгвардії на допомогу. А потім незрозумілий наказ розгорнути її на 180 градусів. Наказ командувача АТО».[15]
28 серпня речник ІАЦ РНБО Андрій Лисенко передав, що Іловайськ під контролем українських військових. За його словами, туди вже надійшло підкріплення[17].
28 серпня на екстреному засіданні РНБО президент України Петро Порошенко заявив, що тяжка ситуація українських військ в Іловайську багато в чому викликана зрадою керівництва двох бригад, які самовільно залишили лінію оборони[18].
- 29 серпня
00:05. В розміщеному на сайті зверненні Володимир Путін звернувся до бойовиків із закликом випустити українських військових через гуманітарний коридор[19][20].
Українські військові виходили з Іловайська двома колонами. О 8:15 за попередньо оговореними маршрутами військові почали рухатися повз укріплені росіянами позиції. Але дві години потому, о 10-й, попри домовленості, біля Червоносільського російська сторона відкрила вогонь на знищення та почала розстріл «гуманітарного коридору»[21]. За безпосередньою вказівкою та наказом командування Генерального штабу ЗС РФ російські військовослужбовці впритул розстріляли з важкого озброєння колони українських військових, разом із полоненими російськими військовослужбовцями під час виходу за визначеним маршрутом як гуманітарним коридором особового складу підрозділів сил АТО у похідному (не бойовому) порядку в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодвірське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області[22]. Українські військові змушені були зупинитись і закріпитись на позиціях. Саме там бійці і знищили два танки ворога — Т-72Б3[23].
За вказаних обставин вчинено віроломне вбивство 366 українських воїнів, 429 — отримали поранення різного ступеню тяжкості, понад 300 — потрапили у полон (на цей час у полоні залишається 41 особа), зникло безвісти понад 500 осіб (на цей час залишається безвісти зниклими 93 особи), Збройні Сили України зазнали значних втрат озброєння і військової техніки на суму майже 300 млн грн[23].
Близько 22:00 війська РФ під Іловайськом поставили вимогу силам АТО здатися до 6 ранку, інакше усі будуть знищені[24].
Близько 23:30. Бійці АТО намагаються з запеклими боями вирватися з оточення[25].
- 30 серпня
01:44. Семен Семенченко після розмови з Петром Порошенком повідомив, що в результаті переговорів на вищому рівні досягнута домовленість про таке[26]:
1) До 10:00 сьогодні всі бійці, які не здалися в полон, із зброєю і прапорами будуть випущені через спеціальний коридор до місця дислокації основних сил АТО. Бойова техніка підірвана.
2) Протягом декількох днів усі, хто здався в полон, а також поранені, які перебувають у полоні, будуть обміняні на російських десантників в Харкові.
- 31 серпня
23:45. Стало відомо, що під Іловайськом зникли керівник проекту «Дорожній контроль» Ростислав Шапошников, журналіст Єгор Воробйов і оператор Еспресо TV Тарас Чкан. Журналісти знаходилися разом із Другим взводом 39 батальйону та потрапили в оточення в районі села Многопілля між Іловайськом і Кутейниковим. Зв'язку з ними немає понад кілька днів.[27]
Населення міста в основному зайняте на підприємствах з обслуговування залізничного транспорту. Також розвинене виробництво шлакоблоків. Близько 40 % зайнятих у народному господарстві працюють в Іловайському відділенні Донецької залізниці.
- Богатиренко Юрій Кирилович — український художник кіно, художник-постановник.
- Гуренко Станіслав Іванович — український радянський політичний діяч.
- Карачун Володимир Володимирович — український науковець у галузях інженерії та механіки, доктор технічних наук.
- Осика Дем'ян Васильович — Герой Радянського Союзу.
- Панов Борис Семенович — український науковець-геолог, доктор геолого-мінералогічних наук.
- Сиволоб Андрій Володимирович — український науковець-генетик, біофизик, доктор біологічних наук.
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
