Азовська губернія

1775

Після російсько-турецької війни 1768—1774 років у 1775 року зі східної частини Новоросійської губернії відроджено Азовську губернію з центром у фортеці Української лінії Білевськ й поділом на Азовську й Бахмутську провінції. До Бахмутської провінції з Новоросійської губернії увійшли Бахмутський повіт й Слов'яносербія. До Азовської провінції увійшла раніше самостійна Земля війська Донського та решта східних територій Новоросійської губернії.^[2]

До складу губернії увійшли фортеця св. Димитрія Ростовського (нині м. Ростов-на-Дону, РФ), Таганріг, Нова Дніпровська лінія, міста Керч, Єнікале, Кінбурн (з прилеглими землями між Дніпром і Південним Бугом — спадщина Прогноївської паланки Запорозької Січі), землі Області Війська Донського. Того ж року до Азовської губернії включено місто Тор з повітом і містечка Стара Водолага й Мала Водолага (від Слобідсько-Української губернії).

Генерал-губернатором губернії був призначений Григорій Потьомкін.

1776–1777

У 1776 році до губернії приєднано землі Запорозької Січі на лівому березі Дніпра та Катерининську провінцію від Новоросійської губернії. Тоді ж усю Азовську губернію поділено на Бахмутську й Катерининську провінції.

На кінець 1776 року Азовська губернія складалася:

• Катерининська провінція (центр — Білевська фортеця, заснована 1731 року),
• Бахмутська провінція (центр Бахмут),
• Торський повіт,
• Протовчанський повіт (колишня Протовчанська паланка),
• Личківський повіт (колишня Орільська паланка; центр Личкове),
• Самарський повіт (центр Новоселиця) — створений з Самарської паланки,
• Кінсьководського повіт — запорозькі землі вздовж річки Кінські Води,
• Кальміуський повіт (колишня Кальміуська паланка; центр — колишня Домаха),
• Барвиностенський повіт (колишня паланка Запорозької Січі),
• Нова Дніпровська лінія (центр Олександрівська фортеця),
• міста Керч й Єнікале,
• Ростовський повіт (центр фортеця святого Димитрія Ростовського),
• Таганрізький повіт,
• Азовський повіт (центр Азов),
• Військо Дінське.

З Азовської, Новоросійської, Астраханської й Саратовської губернії утворено Новоросійське генерал-губернаторство на чолі з Григорієм Потьомкіним.

1778–1783

Від 1778 року губернія поділялася на 9 повітів:

• Катеринославський (центр — заснований 1776 року Катеринослав (Кільченський)),
• Олександрівський — землі Нової Дніпровської лінії (центр — Олександрівська фортеця заснована 1775 року),
• Павлівський повіт — на узбережжі Озівського моря (територія колишньої Кальміуської паланки),
• Марієнпольський повіт, — початково називався Вовководський повіт (за річкою Вовчі Води), із проектованим повітовим містом Вовковод-Марієнполь,
• Таганрізький,
• Бахмутський,
• Торський (центр — місто Тор),
• Наталківський повіт, — колишня Катерининська провінція без Донецького полку (центр у Білевський фортеці),
• Царичанський, землі колишньої Протовчанської паланки і Донецького пікінерного полку (центр — Царичанка, — колишннє сотинне містечко Полтавского полку),
• Військо Дінське.

В 1779 року після виселення кримських греків у Надазов'я

• приморське місто Павлоград перейменовано на Маріуполь, а також Павлоградський повіт став Маріупольським повітом;
• місто Марієнполь перейменували на Павлоград й відповідно Вовководський, або Марієнпольський повіт у міжріччі Вовчої та Самари перейменовано на Павлоградський повіт;

1782 году Натальїнський повіт знову перейменовано на Катерининську провінцію, а з 1783 року, після перейменування повітового центру на Костянтиноград, став Костянтиноградським повітом.

У 1779 році губернія перетворена на Азовське намісництво.

Указом імператриці Катерини ІІ від 30 березня 1783 року Азовську губернію ліквідовано, а її територія (разом з Новоросійською губернією) ввійшла до складу Катеринославського намісництва.

У 1783 року Азовська губернія разом з Новоросійською губернією увійшла до Катеринославського намісництва.

У 1796 році Азовське намісництво перетворене назад у Воронізьку губернію.