Loading AI tools
село в Локачинському районі Волинської області України З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Киси́лин — село в Україні, у Затурцівській сільській громаді Володимирського району Волинської області. Населення становить 331 особу.
село Кисилин | |||||
---|---|---|---|---|---|
| |||||
Країна | Україна | ||||
Область | Волинська область | ||||
Район | Володимирський район | ||||
Громада | Затурцівська сільська громада | ||||
Код КАТОТТГ | UA07020030120034244 | ||||
Основні дані | |||||
Засноване | 1451 | ||||
Населення | 331 | ||||
Площа | 110 км² | ||||
Густота населення | 3,01 осіб/км² | ||||
Поштовий індекс | 45514 | ||||
Телефонний код | +380 3374 | ||||
Географічні дані | |||||
Географічні координати | 50°51′44″ пн. ш. 24°48′56″ сх. д.H G O | ||||
Середня висота над рівнем моря |
205 м | ||||
Водойми | Стохід | ||||
Місцева влада | |||||
Адреса ради | 45514, Волинська обл., Локачинський р-н, с. Кисилин | ||||
Карта | |||||
Мапа | |||||
|
Село розташоване у східній частині Володимирського району на лівому березі річки Стоходу, за 22 км на північ від селища Локачі, за 9 км від шосе Луцьк — Володимир і приблизно за 46 км від обласного центру та залізничної станції Луцьк[1][2].
Щит перетятий хвилястою нитяною балкою, перетятою синім і срібним, і розтятий. У першій зеленій частині розкрита срібна книга, у другій синій срібна геральдична лілія, третя червона. Щит вписаний в золотий декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Автор — І. Хамежук[3].
На території села виявлено кам'яні вироби доби бронзи (2-ге тисячоліття до н. е.) і поховання в урні останніх століть до нашої ери[2].
В 1445—1451 роках великий князь Лев Свидригайло пожалував село Кисилин, з озером на річці Турії, маршалку земському Петру Ланевичу Кирдію Мильському, разом з селами Твердині, Вербаїв та ін. землями в Луцькому повіті[4]. 1545 року згадується як власність Петра Кирдія Мильського, старости пінського, що утримував дві городні в Луцькому замку а в 1570 р. податок з Кисилина платить вже його син, маршалок господарський, Олізар Кирдій Мильський який одружився з князівною Ганною Гольшанською Дубровицькою. В 1589 році з цього містечка внесено до державної скарбниці 3 флорини 22 гроші шосу, 3 флорини і 2 гроші від городників, 15 флоринів чопового за оренду.
Польський шляхтич Казімеж Лєдніцький, чоловік Ганни Монтовт, орендував у Олізара Кирдія Мильського його маєток в Кисилині[5].
В 1638 році шляхтич Юрій Чаплич-Шпанівський гербу Кердея надав у містечку притулок для вигнаних з Ракова «польських братів» (аріян, соцініян), а рідні брати Олександр та Андрій надали такий притулок у Березках Володимирського повіту. Волинська шляхта на Луцькому сеймику 1645 року протестувала проти рішення Люблінського трибуналу, за яким в Кисилині мали бути закриті аріянські (соцініянські) збір та школа, шляхтич-аріянин Юрій Чаплич-Шпановський мав заплатити Луцькій католицькій капітулі 500 злотих червоних, 500 — суду у Володимирі, всі провідники-аріяни мали бути видалені з міста.[6]
У 1638—1640 роках тут відбулися три социніанські з'їзди, на яких були присутніми до трьох тисяч осіб, серед яких — представники громад не лише зі всіх куточків Речі Посполитої, а й з інших країн.
У книзі Олександра Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» подається інформація про історію даного населеного пункту у XVI — початку XX століть.
У кінці XVIII ст. дідичем містечка був Дмитро Ледуховський (У 1773 — войський, а з 1783 — стольник Волинський)[7] У 1773 році Дмитро отримав для міста привілей на ярмарки.[8]
Після третього поділу Речі Посполитої 1795 року, Кисилин увійшов до складу Російської імперії, ставши волосним центром Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. 1798—1799 рр. в містечку був розквартирований ескадрон французьких емігрантів-роялістів Дворянського драгунського полку герцога де Беррі корпусу принца Конде, який був на службі російського імператора Павла[9].
На кінець літа 1812 року, під час французько-російської війни, на правому березі ріки Стир (що виконувала функції демаркаційної лінії між протиборчими сторонами) розташовувалася російська 3-я Обсерваційна (спостережна) армія під командуванням генерала від кавалерії О. П. Тормасова із центром у місті Луцьк а на лівому березі стояв 7-й саксонський корпус графа Жана Реньє армії Наполеона, штаб якого перебував у містечку Кисилин, прикриваючи головну дорогу з Луцька через Володимир до Варшавського герцогства. 11 (23) вересня 1812 року через містечко з боями відступала польська Надбужанська дивізія генерала Антонія Амількара Косинського що прикривала праве крило саксонського корпусу і яка після поразки під Павловичами, відступила за ріку Буг[10][11].
В Першу світову війну, під час Луцького прориву, містечко Кисилин стало місцем зіткнення ударного угруповання 40-го російського корпусу 8-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта М. О. Кашталинського та контрудару німецького 10-го армійського корпусу генерал-лейтенанта барона В. фон Лютвіца. 4(17) — 7(20) червня 1916 року тут відбулись зустрічні запеклі бої 4-ї російської стрілецької дивізії генерал-майора А. І. Денікіна та 20-ї німецької піхотної дивізії Р. фон Шелера[12][13].
А. І. Денікін згадував: «В червні 1916 року біля Кисилина, під час жорстоких боїв, з'ясувалося, що з нами б'ється знаменита „Стальна“ германська дивізія. Чотири дні німці засипали нас тисячами снарядів, багато разів переходили в атаки які неодмінно відбивались. Одного разу перед їх позиціями з'явився плакат „Ваше російське залізо не гірше нашої германської сталі, та все ж ми вас розіб'ємо“. „А ну спробуй!“ — свідчила коротка відповідь моїх стрільців. 20 червня, після 42-ї атаки, „Стальну“ дивізію, внаслідок великих втрат відвели в резерв. Але і в наших полках, особливо в 14 і 16, залишалось по 300—400 людей»
12—13 вересня 1916 року над Кисилином відбувались повітряні бої[14][15].
У період Другої речі Посполитої (1920–1939 роки) містечко було адміністративним центром ґміни Киселин, Горохівського повіту Волинського воєводства. Тут діяв осередок КПЗУ, очолюваний М. В. Коновалюком, і комсомольський осередок, керівником якого був П. Я. Базюк. Після радянської анексії західноукраїнських земель містечко було адміністративним центром Киселинського (Озютичівського) району.
Під час нацистської окупації гітлерівці вивезли на каторжні роботи до Німеччини 24 чоловіка, розстріляли члена КПЗУ, першого голову колгоспу К. П. Базюка. Понад 10 жителів села були в лавах радянських партизан. Зокрема, Г. С. Зубченко і П. Я. Базюк були в загоні В. А. Бегми.
Кривава неділя — розстріл польського населення, скоєний 11 липня 1943 року в католицькому костелі, польськими історіографами традиційно покладається на підрозділи УПА. Відомо що українські мешканці Кисилина переховували вцілілих поранених та поховали вбитих[16]. 20 жовтня 1943 р. засідка з 12 українських повстанців відкрила кулеметний вогонь по 80 поляках які прямували до Кисилина, у бою, з них вбито дванадцятеро. 24 жовтня на Кисилин напало 28 поляків та 6 німців, зав'язався бій з УПА. В результаті було вбито 13 поляків і 1 німця. Спільні акції на село, за участю німців і поляків, відбулися 10, 11 і 12 листопада 1943 р. Про загрозу нападу зі сторони поляків на Кисилин йдеться в наказі командира групи УПА «Турів» від 19 січня 1944 року[17].
13 липня 1944 року в 4.30 батальйони 72-ї та 214-ї піхотних дивізій вермахту, які оборонялись в районі Кисилина, почали відступ в західному напрямку, залишаючи після себе обширні мінні поля, дротяні загородження та потужні заслони які значно ускладнювали наступ Червоної армії. З 11.00, після чотиригодинного бою, в містечко увірвалась 8-ма рота, 3-го батальйону 889-го полку 197 стрілецької дивізії, наступ якої завершився захопленням міста Володимир-Волинський 20.07.44 р.[18][19].
1 листопада 1941 р. було створено гетто, де євреї зазнавали постійних знущань. Сюди привели і євреїв із навколишніх сіл Озютичі, Холопичі, Твердині, Береськ і Юхимівка. Приблизно 9 вересня 1942 р. до Кисилина прибули вантажівки із 30 німцями[20]. Вони вивезли бранців гетто — близько 500 євреїв Кисилина та навколишніх населених пунктів — за село й розстріляли їх. Також у цей час було вбито групу кочових ромів, місце їх поховання невідоме.
Окремим євреям удалося втекти раніше, вони переховувались у лісі або в знайомих селян, намагалися потрапити до партизанських загонів, однак зазнавали постійних переслідувань. Розгортання українсько-польського конфлікту в регіоні значно ускладнило виживання євреїв. Дуже небагатьом пощастило пережити німецьку окупацію. Кисилин утратив статус містечка, а його населення зазнало непоправних втрат і змін.
У 1991 р. на цьому місці було встановлено пам’ятник убитим, пізніше — дерев’яний хрест. Імовірно, більшість загиблих тут становили чоловіки від 14 до 60 років. У 2023 р. проєкт «Мережа пам’яті» за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини розмістив тут інформаційну табличку, створену за ескізом архітектора Тараса Савки.
За післявоєнні роки споруджено 87 житлових будинків.
У другій половині 1960-х років у Кисилині мешкало 462 особи. Кисилинській сільраді підпорядковувалися села Озютичі, Твердині. У селі була початкова школа, бібліотека, клуб. Кисилинський колгосп «Червона зірка» мав 2644 га землі, у тому числі 1536 га орної. Вирощувалися зернові, льон, цукрові буряки, картопля. Було розвинуте молочно-м'ясне тваринництво[2].
Після ліквідації Локачинського району 19 липня 2020 року село увійшло до Володимир-Волинського району[23].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.