Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Педро Антоніо де Аларкон | ||||
---|---|---|---|---|
Pedro Antonio de Alarcón | ||||
Ім'я при народженні | Pedro Antonio Joaquín Melitón de Alarcón y Ariza | |||
Псевдонім | Pedro Antonio de Alarcón і Pedro A. de Alarcón | |||
Народився | 10 березня 1833 Гуадіс, Гранада, Андалусія, Іспанія[1][2] | |||
Помер | 19 липня 1891 (58 років) Мадрид, Іспанія[1][3] | |||
Поховання | Сан Густо[es] | |||
Громадянство | Іспанія | |||
Національність | іспанець | |||
Місце проживання | Гуадіс, Гранада, Мадрид | |||
Діяльність | прозаїк, поет, драматург | |||
Alma mater | Гранадський університет | |||
Мова творів | іспанська | |||
Напрямок | реалізм | |||
Жанр | роман, повість, оповідання, вірш, п'єса | |||
Magnum opus | Трикутний капелюх[es] | |||
Членство | Королівська академія іспанської мови | |||
Партія | Ліберальний союз[es] | |||
Автограф | ||||
| ||||
Педро Антоніо де Аларкон у Вікісховищі | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Роботи у Вікіджерелах |
Педро Антоніо Хоакін Мелітон де Аларкон-і-Аріса (ісп. Pedro Antonio Joaquín Melitón de Alarcón y Ariza; 10 березня 1833 — 19 липня 1891) — іспанський письменник, академік Королівської академії іспанської мови (з 1877). Один із засновників критичного реалізму в іспанській літературі.
Народився в дворянській родині, яка втратила статки внаслідок війни за незалежність (1808—1814).
Навчався в семінарії Сан-Торквато в Гуадісі, де у 1847 здобув ступінь бакалавра. Того ж року відвідував лекції з права в Гранадському університеті, але через матеріальну скруту був змушений у січні 1848 повернутися до семінарії, де вивчав теологію. Під час навчання у семінарії почав писати оповідання та п'єси.
У 1853 залишив семінарію заради літературної творчості та переїхав до Мадрида. Наступного року Аларкон став співзасновником газет «Відлуння Заходу» (ісп. El Eco de Occidente) в Кадісі (де, зокрема, брав участь у повстанні) та «Батіг» (ісп. El Látigo) в Мадриді.
Член політичної партії «Ліберальний союз»[es] (від 1856).
У 1859 як солдат-доброволець вирушив на війну до Марокко.
Протягом 1860—1862 подорожував Італією та Францією.
Упродовж наступних років присвятив себе політиці. У 1863 заснував газету «Політика» (ісп. La Política)(«La Política»). Неодноразово обирався депутатом від Гуадіса (1864, 1865, 1871, 1872) та Гранади (1869). Був сенатором від Гранади (1876, 1877). У 1869 Аларкона було призначено повноважним послом Іспанії в Швеції та Норвегії. Однак він відмовився від посади заради депутатства в Установчих кортесах[es]. Його підпис стоїть під прийнятою Установчими кортесами Конституцією 1869[es]. У 1875—1881 обіймав посаду члена Державної ради Іспанії[es].
У 1877 Аларкона було обрано академіком Королівської академії іспанської мови. Вступна промова обраного академіка називалася «Про мораль у мистецтві».
В останні роки життя відійшов від політики, займався літературною творчістю.
Починаючи з 1855 Аларкон активно публікував статті політичного та літературного змісту в журналах та газетах. Перша драматична п'єса «Блудний син» (ісп. El hijo prodigo, 1857) була схвально прийнята публікою (на відміну від реакції театральних критиків).
Оповідь про війну в Марокко лягла в основу «Щоденника свідка африканської війни» (ісп. Diario de un testigo de la guerra de África, 1959), що мав успіх у читачів (наклад першого видання сягав 50 тисяч примірників). Враження від мандрівок Європою опубліковано в книгах «З Мадрида до Неаполю» (ісп. De Madrid a Nápoles, 1861), «Альпухарра» (ісп. La Alpujarra, 1873), «Подорожі Іспанією» (ісп. Viajes por España, 1883).
Творча манера письменника зазнала еволюції від жанру хроніки до роману. Завдяки майстерності яскраво змальовувати події та органічному поєднанню щоденних нотаток із історичною ремінісценцією, його щоденники та дорожні нотатки належать до самостійного літературного жанру.
Найбільшого визнання принесла повість «Трикутний капелюх» (ісп. El sombrero de tres picos, 1874), присвячена життю іспанського суспільства початку ХІХ століття, сповнена демократичного пафосу, народного гумору та іспанського колориту. Автор використав класичний сюжет народного романсу, наслідуючи класиків.
У релігійно-філософському романі «Скандал» (ісп. El escandalo, 1875) автор захищає традиційні цінності іспанців. Цей твір став одним зі зразків реалістичного роману.
Серед літературної спадщини Аларкона:
Підсумком творчості Аларкона стала «Історія моїх книг» (ісп. Historia de mis libros, 1883) — своєрідна книга-рекомендація для правильного тлумачення іншими його творів.
|
|
|
За мотивами повісті «Трикутний капелюх» у 1896 австрійський композитор Гуго Вольф створив оперу «Суддя» (нім. Der Corregidor), а у 1919 іспанський композитор Мануель де Фалья створив однойменний балет.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.