Півторак Григорій Петрович

Григо́рій Петро́вич Півтора́к (нар.14 червня 1935 року, с. Коритище, нині Роменського району Сумської обл.) — український мовознавець, етимолог, доктор філологічних наук (1990), професор (1992), академік НАН України (2009; член-кореспондент 1997), заслужений діяч науки і техніки України (2011). Автор понад 250 праць з історії та діалектології східнослов'янських мов, етногенезу східних слов'ян. Обґрунтував цілісну теорію походження української, білоруської та російської мов. Укладач і редактор низки фундаментальних словників.

Григорій Петрович Півторак
Народився	14 червня 1935(1935-06-14) (90 років) с. Коритище, тепер Недригайлівського району Сумської обл.
Місце проживання	Київ
Країна	Україна
Національність	українець
Діяльність	мовознавець, філолог, славіст, перекладач, редактор, викладач університету
Alma mater	Полтавський національний педуніверситет ім. В. Короленка
Галузь	мовознавство
Заклад	Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН України
Вчене звання	академік НАН України, професор
Науковий ступінь	доктор філологічних наук
Відомі учні	О. І. Скопненко, П. О. Селігей
Аспіранти, докторанти	Селігей Пилип Олександрович Скопненко Олександр Іванович
Членство	НАНУ
Відомий завдяки:	дослідження генези східнослов'янських мов
У шлюбі з	Корній Лідія Пилипівна
Нагороди	Премія ім. І. Я. Франка НАН України (1995), Премія президентів академій наук України, Білорусі та Молдови (2003), Премія НАН України ім. О. О. Потебні (2010),

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Півторак.

Біографія

Народився в сім'ї селян Петра Мусійовича Півторака (1899—1976) і Марії Михайлівни Півторак (Пічкур; 1896—1988). Був слухачем Лохвицького педучилища (1950—1954). Закінчив із відзнакою Полтавський державний педінститут В. Г. Короленка за спеціальностями «українська мова та література», «історія» (1959). Навчався в аспірантурі Інституту мовознавства імені О. О. Потебні АН УРСР за фахом «білоруська мова» (1961—1964). Під час дворічного стажування в Мінську досконало опанував мову своєї спеціальності, написав нею й успішно захистив кандидатську дисертацію — «Історія інфінітива в білоруській мові» (1965).

З 1964 р. працює в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні: молодший, старший (1978), провідний науковий співробітник (1991), завідує відділом загальнославістичної проблематики та східнослов'янських мов (з 1998). Заступник академіка-секретаря Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України (2004 — 2020). Голова спеціалізованої вченої ради для захисту дисертацій при Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України (з 2007). Засновник і голова Української асоціації білорусистів (з 1991), заступник голови Міжнародної асоціації білорусистів.

Наукова діяльність

Г. П. Півторак ґрунтовно дослідив історію інфінітива в східнослов'янських мовах. Один з укладачів семитомного «Етимологічного словника української мови» (видається з 1982), який виявляє генетичні зв'язки української літературної та діалектної лексики XIX—XX століть на слов'янському та індоєвропейському тлі. Активно вивчає українсько-білоруські мовні та літературні зв'язки. Укладач (разом із О. І. Скопненком) і редактор академічного «Білорусько-українського словника» (2006). Видання подає українські відповідники до загальновживаної лексики сучасної білоруської літературної мови, а також до найпоширеніших у білоруській літературі розмовних слів, архаїзмів і діалектизмів, найвідоміших білоруських фразеологізмів тощо. Словник покликаний задовольнити практичні потреби користувачів під час перекладу білоруських текстів на українську мову.

Учасник багатьох українських і міжнародних конференцій, нарад, конгресів.

Теорія походження східнослов'янських мов

На основі комплексного підходу — вивчення численних мовних (історична фонетика, історична діалектологія, писемні пам'ятки) і позамовних (історія, археологія, антропологія, фольклористика) джерел — обґрунтував власну концепцію східнослов'янського глотогенезу. Показав, що головні фонетичні особливості, за якими розрізняють українську, білоруську та російську мови, у XII—XIII століттях в основному вже склалися. Усі три мови виникли не зі спільної давньоруської мови, а внаслідок перегрупування шістьох давньоруських діалектних масивів у нові ареали. Г. П. Півторак критикує версію походження українців, білорусів та росіян з єдиної давньоруської народності. Вчений доводить, що Київська Русь від самого початку формувалася як рання українська держава. Її державотворчим і об'єднавчим етносом стали південні русини, тобто праукраїнці. Пізніше до її складу ввійшли й інші племена — ті, з яких згодом сформувалися білоруси й росіяни.

... Розглядати історію українців та української мови поза часом і простором та поза історією слов’янства взагалі — означає відриватися від наукового ґрунту й літати в хмарах мрій і вигадок. ... Наука визнає лише факти — тільки вони дають підставу робити певні висновки чи висувати вірогідні гіпотези, котрі згодом можуть бути переконливо доведені або аргументовано спростовані. Непрофесійність, некомпетентність, дилетантизм і відвертий авантюризм несумісні з науковим підходом, хоч якими б шляхетними й патріотичними міркуваннями не керувалися автори, що мимовільно впадають у ці пороки. Замість бажаного результату такі дослідження дезорієнтують читачів, дискредитують українську суспільствознавчу науку перед світовою громадськістю.[1]

Основні публікації

Монографії

• Морфологія інфінітива в східнослов'янських мовах: (Пор.-істор. нарис). — К.: Наук. думка, 1974. — 144 с.
• Историческая типология славянских языков: Фонетика, словообразование, лексика и фразеология / Под ред. А. С. Мельничука. — К.: Наук. думка, 1986. — 288 с. (автор розділу «Глагол»).
• Формування і діалектна диференціація давньоруської мови: (Істор.-фонет. нарис). — К.: Наук. думка, 1988. — 280 с.
• Культура української мови: Довідник / За ред. В. М. Русанівського. — К.: Либідь, 1990. — 304 с. (автор розділу «З історії власних імен»).
• Українці: звідки ми і наша мова. — К.: Наук. думка, 1993. — 200 с.
• Нариси білорусько-українських літературних зв'язків: Культурно-історичні та літературознавчі аспекти проблеми. — К., 2003. — 413 с. (автор вступної статті, перекладач).
• Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски». — К.: Академія, 2001. — 152 с. (2-ге вид., доп. — К.: Арістей, 2004. — 180 с.).
• Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України –75. 1930—2005: Матеріали до історії / Ред. кол. В. Г. Скляренко (відп. ред.) та ін. — К.: Довіра, 2005. — 565 с. (співавтор розділу «Славістичні студії»).
• Українці: звідки ми і наша мова. Дослідження, факти, документи. — К.: Віпол, 2014. — 280 с.
• Історико-лінгвістична славістика: Вибрані праці. — К.: Наук. думка, 2015. — 510 с.
• Історична правда проти імперської облуди. — К.: Арт прінт студія, 2018. — 148 с.

Словники, енциклопедії

• Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол.: О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. — Т. 1–5. — К.: Наук. думка, 1982—2006 (автор понад 3500 статей, член редкол.).
• Українська мова: Енциклопедія. — К.: Вид-во «Укр. енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2000 (2-ге вид. — 2004, 3-тє вид. — 2007) — автор 70 статей, член редкол.
• Фразеологія перекладів Миколи Лукаша: Словник-довідник / Уклад.: О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк. — К. : Довіра, 2002. — 735 с. (відп. ред.).
• Російсько-український словник-довідник: Близько 45000 слів / Уклад.: О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк. — К. : Довіра, 2002. — 632 с. (відп. ред.).
• Сучасний словник іншомовних слів: Близько 20 тисяч слів і словосполучень / Уклад.: О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк. — К. : Довіра, 2006. — 790 с. (відп. ред.).
• Білорусько-український словник. — К.: Довіра, 2006. — 723 с. (співукладач, відп. ред.).
• Український орфографічний словник / Редкол.: В. Г. Скляренко (голова) та ін. — 9-е вид., перероб. і доп. — К.: Довіра, 2009. — 1011 с. (член редкол.).

Підручник

• Білоруська мова. — К.: Либідь, 1997. — 240 с.

Статті

• До питання про українсько-білоруську мовну взаємодію донаціонального періоду: (Досягнення, завдання і перспективи досліджень) // «Мовознавство». — 1978. — № 3. — С. 31-40.
• Праслов'янська епоха у світлі сучасних наукових даних // Мовознавство. — 1982. — № 2. — С. 32-42.
• Виникнення писемності у східних слов'ян за сучасними науковими даними // Мовознавство. — 1984. — № 6. — С. 9-21.
• Агульныя і своеасаблівыя беларуска-ўкраінскія дыялектныя рысы // Весці АН БССР: Сер. грамад. навук. — 1987. — № 3. — С. 115—120.
• Діалектна диференціація української мови у світлі етно- і глотогенезу східних слов'ян // Мовознавство. — 1988. — № 2. — С. 64-69.
• Рання писемність східних слов'ян у контексті слов'янських культур другої половини І тисячоліття н. е. // Слов'янське мовознавство. Х Міжнародний з'їзд славістів (Софія, вересень 1988 р.): Доповіді. — К.: Наук. думка, 1988. — С. 214—232.
• Актуальні проблеми реконструкції давньоруських діалектних ареалів // Мовознавство. — 1989 — № 1. — С. 38-46.
• Діалектна ситуація в Київський Русі // Мовознавство. — 1993. — № 2. — С. 6-13.
• Походження українського народу та української мови // Вісник НАН України. — 1996. — № 9-10. — С. 16-21.
• Мовна ситуація в Київській Русі та її вплив на давньоруську периферію // Мовознавство. — 1997. — № 4/5. — С. 3-10.
• Вытокі беларускай мовы: новая канцэпцыя. Да праблемы «Беларусь паміж Украінай і Расіяй» // Беларусіка — Albaruthenika-6. — Мінск, 1997. — С. 329—334.
• Занепад зредукованих Ъ, Ь і його вплив на формування фонологічних систем слов'янських мов // Мовознавство. — 1998. — № 2-3. — C. 3-14.
• Державна мова у Великому князівстві Литовському і проблема розмежування українських та білоруських пам'яток // Мовознавство. — 2005. — № 3-4. — С. 80-84.
• Українська, білоруська, російська: Три мови — три історії // VI Міжнародний конгрес україністів (Донецьк, 26 черв. — 1 лип. 2005 р.): Доповіді та повідомлення. — Кн. 5: Мовознавство. — К., 2007. — С. 521—529.
• Українсько-південнослов'янські лексичні паралелі як джерело реконструкції ранньої історії слов'янських племен // Мовознавство. — 2008. — № 2-3. — С. 13-23.
• Деякі методологічні проблеми дослідження етно- і глотогенезу східних слов'ян на сучасному етапі // Мовознавство. — 2010. — № 2-3. — С. 8-29.
• Татарсько-мусульманська писемність білорусько-українською писемно-літературною мовою XVI—XVIII // Академік Олександр Савич Мельничук і сучасне мовознавство. — К.: Видавнич. дім Д. Бураго, 2012. — С. 211—217.
• Проблеми етно- і глотогенезу кривичів та новгородських словенів у контексті ранньої історії слов'янських племен // Мовознавство. — 2013. — № 2–3. — С. 3–17.

Відзнаки й нагороди

• Премія Національної академії наук України імені І. Я. Франка (1995) — за цикл праць з етногенезу східних слов'ян
• Премія президентів академій наук України, Білорусі та Молдови (2003) — за працю «Нариси білорусько-українських літературних зв'язків: Культурно-історичний та літературознавчі аспекти проблеми» (у співавторстві)
• Премія Національної академії наук України імені О. О. Потебні (2010) — за «Білорусько-український словник» (у співавторстві)
• Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (2011)^[2]