Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Мики́та Анто́нович Черня́вський(*15 вересня 1920, Смолянинове, Новоайдарський район, Луганська область — †9 липня 1993, Луганськ) — поет, прозаїк, журналіст.
Микита Антонович Чернявський | ||||
---|---|---|---|---|
Народився | 15 вересня 1920 Новоайдарський район, Луганська область | |||
Помер | 9 липня 1993 (72 роки) Луганськ, Україна | |||
Країна | СРСР | |||
Діяльність | журналіст, письменник | |||
Нагороди | ||||
| ||||
Народився 15 вересня 1920 року в селі Смоляниновому Новоайдарського району на Луганщині в родині селян-середняків. Після закінчення восьми класів рік працював у колгоспі. 1939 року закінчив Старобільську медично-фельдшерську школу. Працював завідувачем фельдшерсько-акушерських пунктів.
Під час Другої світової війни за станом здоров'я на фронт не потрапив, був організатором підпільного госпіталю в с. Криничне (Гаршинівка) Старобільського району та в рідному селі Смоляниновому.
З 1952 року Микита Чернявський починає працювати журналістом у редакціях газет «Лисичанский рабочий», «Луганская правда», «Прапор перемоги».
З 1977 по 1983 рік працює відповідальним секретарем Луганської обласної організації Спілки письменників України. Також керував Луганським обласним літературним об'єднанням.
Помер 9 липня 1993 року в Луганську.
Микита Чернявський — один з ініціаторів відкриття в грудні 1988 року пам'ятника Борисові Грінченкові та шкільного літературного музею в селі Олексіївці Перевальського району Луганської області.
Чернявський один із перших помітив поетичний талант юного Василя Голобородька і сказав про це в передньому слові «Початок шляху» до його добірки віршів в обласній газеті «Прапор перемоги» від 2 червня 1963 року.
Вірші почав друкувати в періодиці з 1936 року. Перша збірка поезій «Зерна щастя» вийшла 1948 року в Донецькому видавництві. Того самого року був прийнятий у члени Спілки письменників України.
Поетичні збірки виходили у видавництвах Донецька, Луганська, Москви, Києва. Сам поет уважає найоригінальнішими з-посеред своїх поетичних книг збірки «Відстані», «Злети», «Порадь мені, поле», «Мирославна», «Щоб небо не падало», «Людиною бути», «Поезії», «Зелена гілка добра» та інші[1].
Критики прихильно зустріли поезію Чернявського. Так, аналізуючи збірку його вибраних творів «Людиною бути» («Дніпро», 1977), поет Петро Осадчук у рецензії «Найбільша цінність на землі» («Літературна Україна», 13 грудня 1977 року) наголошував, що його слово не вишукане, але щире й схвильоване, сповнене жаги життя, віри в силу добра на землі, в невичерпні можливості людини-трудівника[2].
Із середини 80-х років поезія Микити Чернявського наповнюється мотивами національної самобутності, творчість автора суголосна процесові національного відродження.
Почав писати прозу з 1969 року.
Автор трилогії «Людям важче» («Людям важче», «Сонце в полинах», «Тиждень Івана Лободи»), котра, починаючи з 1973 року, витримала чотири видання. Сюжетна основа трилогії — події Другої світової війни на Луганщині. Автор відтворює образи рідних міст і сіл, лише змінюючи їхні назви: Степове — Старобільськ, Гірниче — Лисичанськ, Піщане — Смолянинове.
Також написав романи «Іван Катруха», «Материне серце», «Донбаські грози», збірку повістей та оповідань «Батькові руки», збірку документальних нарисів і повість «Ти зі мною».
1990 року закінчив роботу над романом «Суша», у якому діють герої попередніх прозових полотен автора: Іван Лобода згадує Голодомор 1932–1933 років; Іван Катруха — герой громадянської війни і голова колгоспу, що, як міг, допомагав односельцям вижити в страхітливі роки, зазнає репресій. Роман порушує типову для літератури того періоду екологічну проблему, актуалізує тему втрати духовності. Геологи відкрили підземне водоймище:
„На зміну геологам прийшли водопостачальники чорної металургії, повели розмову з ним, як з господарем довколишніх угідь:
- Земля ваша, підземна вода державна і до зарізу потрібна чорній металургії, без котрої не може рухатись цивілізація... Отже, тут ось, на ваших луках, поставимо водозабірні споруди і в п’ятикілометровій зоні довкола - відчуження. ...Потужні помпи погнали велетенськими трубами за Донець, а місцевий водогін прослали тільки до половини села, про поливну систему, воду і санвузли в хатах перестали згадувати... Та ще й до того труби виявилися бракованими... Воду ж поступово висмоктали з-під села, люди з східної половини втікають уже світ за очі”[3]. |
У Піщаному спалахує бійка, люди ламають ненависні їм водяні насоси. І тільки здеморалізований Тимошака Ремез захищає їх. Йому на допомогу приходять більші й менші чиновники, бо наруга над землею висушила не тільки річки, але й людські душі.
Деморалізацію радянської партійної верхівки таврує автор в оповіданні «Заїмка» (1989 рік). За вказівкою обкомівського начальства перший секретар райкому Петро Микитович Нескреба наказує збудувати далеко за містом будиночок для відпочинку, де й збиралися керівники разом із своїми «подругами». Врешті-решт Петра Нескребу ті вечори привели до моральної деградації та духовного спустошення, що зумовлено тодішніми стосунками в суспільстві і з якими в своєрідне протиріччя все ж таки вступає його колишній цілісний характер та залишки людської гідності:
“Нескреба зупинився біля крісла, тремтячими пальцями розчахнув пальто з сивим каракулевим коміром, відстебнув Зірку й, поклавши її на стіл, сказав втомленим голосом: „Я завжди почувався так, ніби вкрав це у держави”[3]. |
Пожежа на заїмці і принизлива втеча учасників вечірньої учти символізують загибель усієї державної системи.
Добірки поезій друкувалися в латвійській, білоруській антологіях, перекладалися болгарською, молдавською, азербайджанською, татарською та іншими мовами. У видавництві «Советский писатель» вийшли в перекладі на російську роман-трилогія «Людям важче» («Донбасские грозы») і збірка віршів «Чтобы небо не падало».
У Смолянинові створено музейну кімнату в сільському краєзнавчому музеї, там є й художні полотна наймолодшого сина — Віктора.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.