Єльці

Єльці́ (пол. Jelce) — давній руський (український) шляхетський рід герба Леліва, одного походження з Вороничами (пол. Woronicz, Woronowicz) герба Клямри. Предок їх, Іван Єлець, був наприкінці XV століття київським землевласником (зем'янином)^[1].

Єльці (пол. Jelce)
Герб Леліва (пол. Leliwa)
Опис герба: В синьому полі золотий півмісяць рогами догори, над яким розташована золота 6-променева зірка. В нашоломнику хвостове віяло павича, на тлі якого, як і на щиті, зображено золотий півмісяць і зірку. Намет щита синій, підбитий золотом.
Родоначальник:	Іван Єлець (XV століття)
Близькі роди:	Вороничі
Місце походження:	Велике князівство Литовське

Герби

Рід Єльців також використовував відміни шляхетського герба Леліва:

1. герб Єльці — у нашоломнику дві золоті хоругви з трьома полями одна над одною, як на гербі Хоругви Кмітів (інша назва Радван Щедрий);

2. герб Єльці ІІ — у полі над зіркою дві золоті хоругви з трьома полями одна над одною, а в нашоломнику дві срібні клямри у вигляді діагонального (Андріївського) хреста, як на гербі Клямри.

У Берестейському воєводстві Великого князівства Литовського та Підляшші рід Єльців використовував герб Порай^[2].

• 
  Єльці • Jelce^[3]
• 
  Єльці ІІ • Jelce II^[4]
• 
  Порай • Poraj^[3]

Представники

Іван Єлець мав двох синів, Федора та Яцка, яким король Казимир IV повернув у XV столітті маєтки Лучин, Турбів та інші. Від цих братів походять дві гілки сім'ї. Перша оселилася в Литві, друга успадкувала маєтки на Київщині.

Київська гілка

Родовим гніздом цих старих київських землевласників був Лучин, над річкою Турбівка (до річки Ірпінь), що належав їм ще з XV століття^[5].

З 1507 року в Овруцькім повіті на річці Кам'янці, правому притоці річки Уж, володіли Литвиновичами, яким згодом було надане ім'я Ксаверів; з 1511 року — Козаровичами в чорнобильських околицях вище гирла річки Ірпінь, що король Сигізмунд I Старий надав своїм привілеєм Яцку Єльцю разом із землями над річкою Тетерів:

…з усіма людьми, з податками медовими і грошовими, з землями пахотними, з ловами звіриними, з річками і правом розширення, осадження людей; також зі звільненням цієї землі від служб осочницьких.

Оригінальний текст (пол.)

…ze wszystkimi ludźmi, daninami miodowemi i groszowemi, z ziemiami pasznemi, z łowy zwierzynnemi, z rzekami i z prawem rozszerzania, przybawiania i ludźmi osadzania; tudzieź z uwolnieniem tejźe ziemi od słuźb osoczniczych.

— Kozarowicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 537. (пол.)

1545 року Єльцям вже належать землі, починаючи з півдня: старе їх гніздо Лучин у верхів'ях річки Ірпінь в київських околицях; малинський маєток біля овруцького кордону у пониззі річки Ірші площею 5,20 квадратні милі; Народичі над самою річкою Уж, в гирлі річки Жерев; Ремези^[ru] (зараз Єльський район Гомельської області, Білорусь) за річкою Словечна, над річкою Чертень біля мозирського кордону. 1552 року в чорнобильських околицях додалися Левковичі на річці Вересня (до річки Уж).

Це значне, хоча і розпорошене, майно ще на початку XVII століття здебільшого належало роду Єльців.

1625 року київський хорунжий Федір Єлець (якийсь час також мав уряд київського підвоєводи за Томаша Замойського^[6]) був призначений «королем Його Милістю і Річчю Посполитою» одним із комісарів «для приведення до належного стану Війська Запорозького й оголошення йому королівської волі» при укладенні Куруківського договору^[7].

Епітафія на честь Яна Єльця та інформація про інших членів роду, похованих у Києво-Печерському монастирі. З праці Атанасія Кальнофойського «Тератургіма», 1638 рік.

У трактаті ченця Києво-Печерської лаври Атанасія Кальнофойського «Тератургіма або дива…», який був виданий 1638 року польською мовою у Києві, поряд з описами 64 див, які відбувалися між 1594 та 1638 роками, розміщено 31 епітафію з надгробків відомих осіб, похованих у монастирі. Так під двадцять третім надгробком поховані представники роду Єльців — київські нобілі Ян (поет) та Дмитро Федорович (писар земський київський) разом з дружиною, Філіп (підстолій київський) «зі своїми попередниками лежать»^[8].

В наступні роки київська гілка Єльців переходить у жіночу лінію родів Байбузів (Анна — дружина Михайла, мати гетьмана реєстрових козаків Тихона Байбузи^[9]), Слоцьких, Дефрессів і Красицьких (Маріанна — бабуся по материнській лінії останнього князя-єпископа Вармійського Ігнація Красицького). Ця гілка вважається остаточно згаслою з 1780 року^[2].

Відбитки особистих печаток

Особисті печатки XVI — XVII століть представників роду Єльців за матеріалами київських архівосховищ^[10]:

• 
  Федір Єлець, 1514
• 
  Дмитро Єлець, 1585
• 
  Федір Єлець, 1624
• 
  Теодор Єлець, 1634

Волинська губернія

Рід Єльців внесений до I частини (роди дворянства жалуваного або дійсного) списку дворян Волинської губернії на 1906 рік^[11], герб Леліва^[12]:

1. Людвік-Іосиф — син Якова Антонова (указ Урядуючого Сенату Російської імперії № 5150 від 30 червня 1845 року);

1.1. Генріх-Станіслав (указ № 3735 від 9 квітня 1859 року);

1.1.1. Павлина-Марія (указ № 610 від 21 лютого 1898 року);

1.1.2. Іосиф (указ № 610 від 21 лютого 1898 року);

1.1.3. Петро (указ № 610 від 21 лютого 1898 року);

1.1.4. Микола (указ № 610 від 21 лютого 1898 року).

1.2. Станіслав-Мартін (указ № 3735 від 9 квітня 1859 року);

Гродненська губернія

Єлець Іван (Ян) — дворянин Гродненської губернії Пружанського повіту; учасник Польського повстання 1863—1864 років. 1864 року був визнаний політичним злочинцем та позбавлений судом прав на майно, яке підлягало конфіскації до казни. Засуджений на заслання до Тобольської губернії^[13].

Рід Єльців внесений у дворянську родовідну книгу Гродненської губернії на 1900 рік під № 968 до «Списку родів без позначення родовідної книги»^[14].

Списки дворян

• 
  Волинська губернія, 1906 рік
• 
  Гродненська губернія, 1900 рік