Іван (Малаховський)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Малаховський.

Іва́н Малахо́вський (пол. Jan Małachowski; ? — 12 лютого 1693) — греко-католицький ієрарх, єпископ Перемишльський, Самбірський і Сяноцький (1669—1691), єпископ Холмський і Белзький (1691—1693), василіянин, архімандрит Лещинського (до 1685 р.) та Жидичинського монастирів^[1], один з ініціаторів унії в Галичині.

Іван (Малаховський) Jan Małachowski
Єпископ Перемиський, Самбірський і Сяноцький
1669 — 1691
Церква:	Руська Унійна Церква
Попередник:	Антін Терлецький
Наступник:	Інокентій Винницький
Єпископ Холмський і Белзький
1691 — 1693
Обрання:	28 вересня 1691
Попередник:	Августин Лодзята
Наступник:	Гедеон Война-Оранський
Альма-матер:	Грецька колегія св. Атанасія у Римі
Діяльність:	католицький священник, католицький єпископ
Смерть:	12 лютого 1693 Холм

Життєпис

Походив зі шляхетського роду, що володів маєтностями в Мстиславському воєводстві на Білій Русі. За найпоширенішою версією, яку обстоює Каспер Несецький, він належав до Малаховських гербу Прус II, за іншими даними — Малаховських гербу Наленч^[2].

В молодості прийняв постриг у василіянському монастирі. Отці-настоятелі запримітили здібного юнака й відправили Малаховського осягати освіту в грецьку колегію святого Атанасія (Рим). Там він навчався впродовж 1664–65 рр. і здобув ступінь доктора богослов'я. Після повернення в Річ Посполиту його приділили до монастиря у Жировичах проповідником^[3].

Надалі Малаховський став ігуменом монастиря у Вільні, де оновив занедбану друкарню Мамоничів, видав церковнослов'янський устав^[4] й організував ремонт приналежних кляштору будівель. Через нестачу коштів на виконання задумів він вирішив продати срібло однієї із віленських церков й уступити монастирське помістя «Скоробовщизна». Ця обставина суттєво підірвала авторитет ігумена, якого монахи й так недолюблювали через сувору дисципліну. Опріч того, Малаховський перебував у напружених стосунках з віленським архімандритом Маркіяном Білозором, не визнаючи владу останнього над собою^[3].

Все це зумовило увільнення Малаховського від ігуменського служіння. Натомість київський митрополит Гавриїл Коленда затвердив його єпископом перемишльським; хіротонія відбулася у Вільні, в церкві Пресвятої Трійці за присутності прелатів обох обрядів. Утім, нове місце душпастирства виявилося не надто привабним: кафедру фактично посідали православні єпископи Антоній, а пізніше Інокентій Винницькі^[5].

Через це І. Малаховському доводилось замешкувати у різних монастирях й містах, головно у Ярославі. 1675 року перемишльська шляхта, зжалившись над його убогим становищем, постановила на вишенському сеймику виділити єпископу під виглядом милостині тисячу злотих. В наступному році Малаховський за сприянням латинського крилошанина Станіслава Гембінського зумів підпорядкувати парафію у Валяві, однак ненадовго. Відтак тривалий час жив у Варшаві при дворі польського короля Яна III Собеського^[6][7].

Наприкінці 1671 року Малаховський за вказівкою Гавриїла Коленди прибув на Закарпаття, аби заступити місце мукачівського єпископа Йосифа Волошиновського. Останній сильно занедбав церковні справи, тому місцева княгиня Софія Ракоцієва-Баторі попрохала митрополита відправити «достойного і вченого владику». Восени 1672 р. Малаховський звернувся з «меморіалом» до ім. Леопольда I про своє затвердження на кафедрі. У ньому він виклав ряд планів майбутнього облаштування єпископства, зокрема щодо заснування духовної семінарії, слов'янської друкарні й новіціяту, звільнення священників від панщини й сплати податків землевласникам^[8]. Утім, кандидатура Малаховського не прийшла до вподоби монарху, зокрема через негативні намовляння з боку угорського примаса, і не була затверджена^[9][10]. Хоча ієрарх покинув Мукачівську єпархію, він продовжив претендувати на неї й навіть назначав вікаріїв, серед яких відомі імена Івана Липницького та Порфирія Кульчицького^[11].

В 1691 році перемишльська православна єпархія прийняла унію й була об'єднана з греко-католицькою в єдину на чолі з Інокентієм Винницьким. За пропозицією короля Малаховському доручили керування спорожнілою Холмською кафедрою^[12]. Перебуваючи у Холмі, він в короткім часі занедужав й звелів перевести його до лікарні преподобних братів милосердя Святого Йоана, де 12 лютого 1693 року й помер^[13]. Тимчасовим завідувачем справ вакантної єпархії став володимирський єпископ Лев Заленський^[14].