Ізабела Любомирська

Ізабе́ла Любоми́рська з Чартори́йських (уроджена Ельжбета Анна Теофіла Чарторийська; 21 травня 1736, Варшава — 25 листопада 1816, Відень, Австрія) — меценатка і колекціонерка творів мистецтва епохи рококо. Одна із найвідоміших жінок в Речі Посполитій XVIII століття.

Ізабела Любомирська
пол. Izabela Lubomirska
Народилася	21 травня 1736(1736-05-21)[1][2]  Варшава, Річ Посполита[1]
Померла	25 листопада 1816(1816-11-25)[1][2][3] (80 років)  Відень, Австрійська імперія[1]  ·respiratory arrestd[4][5]
Поховання	Währinger Ortsfriedhofd і Saint Stanislaus church in Łańcutd
Країна	Річ Посполита Галичина
Місце проживання	Q117811573?
Діяльність	колекціонерка мистецтва
Знання мов	польська
Членство	масонство
Посада	Староста Висьлицькийd
Рід	Чарторийські
Батько	Август Олександр Чарторийський
Мати	Марія Софія Сенявська
Брати, сестри	Адам Казимир Чорторийський
У шлюбі з	Станіслав Любомирський
Діти	Julia Lubomirskad, Констанція Жевуська, Олександра Потоцька і Elisabeth Lubomirskad
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Дочка князя, руського воєводи Олександра-Августа Чорторийського та його дружини Марії-Софії з Сенявських (другий шлюб матері). Дружина Станіслава Любомирського (від 9 червня 1753 року), великого коронного маршалка, прабабця Альфреда Потоцького — намісника Галичини.

У власності Любомирської перебували варшавські палаци у Вілянуві, Урсинуві та «Мон Кото» на Мокотові. Вона поклала наріжний камінь під будівництво Народного Театру у Варшаві. Була ініціаторкою перебудови замку в Ланьцуті у стилі рококо на зламі XVIII та XIX століть.

Брала активну участь у політичних іграх свого часу. Спочатку була прихильною до короля Станіслава Августа Понятовського, а згодом боролася з ним. З огляду на невдачі своєї політичної боротьби перенеслася спочатку до Парижа, а після вибуху Французької революції, багато часу перебувала у Відні. Крім політичної діяльності вирізнялася як особлива опікунка селян.

Володіла 14 містами і 366 селами, які, зокрема, успадкувала від батьків. Значна частина маєтків розташовувались на українських землях (серед них Бережани, Сатанів із навколишніми селами). Не любила проживати у Бережанському замку, надавала перевагу палацу в селі Рай біля міста^[6]. Для діяльності Бережанської гімназії надала 5 зал у міській ратуші в 1805 році^[7].

Мала чотири доньки — Ельжбету (1755–1783), Юлію (1764–1794), Олександру (1760–1836) та Констанцію Малгожату (1761–1840).