Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Іловайськ
місто у Донецькому районі Донецької області. Адміністративний центр Іловайської міської громади. З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Ілова́йськ — місто в Україні, адміністративний центр Іловайської міської громади Донецького району Донецької області. Входить до Донецько-Макіївської агломерації. Значний залізничний вузол, станція Іловайськ, на якій до 2014 року на діяв пункт контролю на державному кордоні з Росією. Станція складається з двох парків — Іловайськ-Пасажирський парк, Іловайськ-Південний парк.
.svg)
Remove ads
Населення
Узагальнити
Перспектива
Історична динаміка чисельності населення:[2]
Національний склад
Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[3]:
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
За даними перепису 2001 року населення міста складало 17621 особу, з них 16,83 % зазначили рідною мову українську, 82,58 % — російську, 0,23 % — вірменську, 0,09 % — циганську, 0,02 % — білоруську та грецьку, 0,01 % — молдовську, болгарську, німецьку та румунську мови[5].
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива
Засноване у 1860-х роках XIX століття, як роз'їзд № 17 на залізничній лінії Харків — Таганрог. Назву отримана на честь Іловайських родових земель, якими прокладена залізниця.
Селище швидко розбудовувалося наприкінці 1880-х років XIX століття, після об'єднання Курсько-Харківсько-Азовської залізниці з Катерининською.
Після спорудження Другої Катерининської залізниці (Довгинцеве — Волноваха — Іловайськ — Дебальцеве) у 1902—1904 роках станція Іловайськ набула статусу вузлової. Завдяки збільшенню притоку робочих з інших міст до 1903 року в селищі налічувалося понад 900 жителів.
Під час революції 1905—1907 в місті діяла місцева дружина. 10 грудня 1905 року політична боротьба у місті переросла у збройні сутички. Після оголошення загальноміського страйку була сформована місцева дружина. Залізничники, зібравши гроші, придбали 40 револьверів і рушниць. Після поразки повсталих у Горлівці до селища прибули козаки, які роззброїли дружину та заарештувати членів страйкового комітету. Один з членів страйкового комітету — Корнєєв — помер у в'язниці. Інші (Ганін, Ройтер і Подласний) вийшли на волю у 1910.
7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки[6].
У 1938 році селище Іловайськ отримало статус міста.
Бої за Іловайськ
10 серпня 2014 року підрозділи Збройних сил України спробували взяти місто штурмом. Проросійські сили відбили штурм і заявили про знищення 9 одиниць бронетехніки.
19 серпня 2014 року почався другий штурм міста. У бою за місто отримав поранення Семен Семенченко, командир батальйону «Донбас», також загинув американський доброволець українського походження 55-тирічний Марко Паславський «Франко». 20 серпня 2014 року місто перебувало на дві третини під контролем української армії. В Іловайську бійці 51-ї бригади взяли в полон п'ятьох російських десантників. За дві доби тут загинуло десять українських вояків, чимало було поранених[7]. У боях брали участь українські формування: «Дніпро», «Донбас», «Азов», «Шахтарськ» за підтримки армійських частин 17-ї танкової, 93-ї механізованої та 51-ї механізованої бригад[7]. Проросійські сили отримали підкріплення угрупувань «Восток» та «Оплот». 2 одиниці бронетехніки проросійських сил знищили бійці «Донбасу»[8].
27 серпня 2014 року російські бойовики повідомили, що повністю взяли Іловайськ під свій контроль, але бої продовжувалися точитися[9][10]. Станом на 28 серпня 2014 року українські війська потрапили в оточення, їх ситуація стала катастрофічною[11].
27 серпня 2014 року комбат «Донбасу» Семен Семенченко заявив, що Іловайськ може перетворитися на братську могилу, бо добровольців під Іловайськом обдурили, і закликав пікетувати Генштаб[12]. Жодної допомоги поки не надійшло.[13]. 28 серпня 2014 року він розповів, що штурм міста здійснювали лише 340 осіб, коли повинні були брати участь 800. План операції був погоджений і затверджений керівництвом АТО, а безпосереднє командування здійснював генерал Збройних сил України[14]. Командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко згадував:
Вже був убитий командир батальйону «Херсон», контужений комбат «Дніпра» Юра Береза, вбиті або поранені частина моїх взводних … А далі вдарив ворог з сектора Д, і потім «відійшли» підрозділи ЗСУ, які повинні були прикривати нам тил. Ні, я впевнений, що такого наказу у них не було. Вони просто «відійшли» так, що деяких ловили аж за 150 км від місця дислокації. А потім ударив ворог від Новоазовська, а потім ударив ворог з Моспине на Старобешеве. І ми потрапили в оперативне оточення. І останній наказ «триматися»[15]
Бійців в Іловайську почали «методично розстрілювати» з РСЗВ «Град» і «Ураган». «А потім була бригада Нацгвардії, яку відправив до нас міністр МВС і командувач Нацгвардії на допомогу. А потім незрозумілий наказ розгорнути її на 180 градусів. Наказ командувача АТО»[14].
28 серпня речник ІАЦ РНБО Андрій Лисенко передав, що Іловайськ під контролем українських військових. За його словами, туди вже надійшло підкріплення[16].
28 серпня на екстреному засіданні РНБО президент України Петро Порошенко заявив, що тяжка ситуація українських військ в Іловайську багато в чому викликана зрадою керівництва двох бригад, які самовільно залишили лінію оборони[17].
29 серпня о 00:05 Путін звернувся до бойовиків із закликом випустити українських військових через гуманітарний коридор[18][19].
Українські військові виходили з Іловайська двома колонами. О 8:15 за попередньо оговореними маршрутами військові почали рухатися повз укріплені росіянами позиції, проте дві години потому, о 10:00, попри домовленості, біля Червоносільського російська сторона відкрила вогонь на знищення та почала розстріл «гуманітарного коридору»[20]. За безпосередньою вказівкою та наказом командування Генерального штабу ЗС РФ російські військовослужбовці впритул розстріляли з важкого озброєння колони українських військових, разом із полоненими російськими військовослужбовцями під час виходу за визначеним маршрутом як гуманітарним коридором особового складу підрозділів сил АТО у похідному (не бойовому) порядку в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодвірське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області[21]. Українські військові змушені були зупинитись і закріпитись на позиціях. Саме там бійці і знищили два танки ворога — Т-72Б3[22].
За вказаних обставин вчинено віроломне вбивство 366 українських воїнів, 429 — отримали поранення різного ступеню тяжкості, понад 300 — потрапили у полон (на цей час у полоні залишається 41 особа), зникло безвісти понад 500 осіб (на цей час залишається безвісти зниклими 93 особи), Збройні Сили України зазнали значних втрат озброєння і військової техніки на суму майже 300 млн грн[22].
Близько 22:00 війська РФ під Іловайськом поставили вимогу силам АТО здатися до 06:00 ранку, інакше усі будуть знищені[23].
Близько 23:30. Бійці АТО намагалися із запеклими боями вирватися з оточення[24].
- 30 серпня
01:44. Семен Семенченко після розмови з Петром Порошенком повідомив, що в результаті переговорів на вищому рівні досягнута домовленість про таке[25]:
1) До 10:00 сьогодні всі бійці, які не здалися в полон, із зброєю і прапорами будуть випущені через спеціальний коридор до місця дислокації основних сил АТО. Бойова техніка підірвана.
2) Протягом декількох днів усі, хто здався в полон, а також поранені, які перебувають у полоні, будуть обміняні на російських десантників в Харкові.
- 31 серпня
23:45. Стало відомо, що під Іловайськом зникли керівник проекту «Дорожній контроль» Ростислав Шапошников, журналіст Єгор Воробйов і оператор Еспресо TV Тарас Чкан. Журналісти знаходилися разом із Другим взводом 39 батальйону та потрапили в оточення в районі села Многопілля між Іловайськом і Кутейниковим. Зв'язку з ними немає понад кілька днів[26].
Remove ads
Виробництво
Населення міста в основному зайняте на підприємствах з обслуговування залізничного транспорту. Також розвинене виробництво шлакоблоків. Близько 40 % зайнятих у народному господарстві працюють в Іловайському відділенні Донецької залізниці.
Відомі особи
- Богатиренко Юрій Кирилович — український художник кіно, художник-постановник.
- Гуренко Станіслав Іванович — український радянський політичний діяч.
- Карачун Володимир Володимирович — український науковець у галузях інженерії та механіки, доктор технічних наук.
- Осика Дем'ян Васильович — Герой Радянського Союзу.
- Панов Борис Семенович — український науковець-геолог, доктор геолого-мінералогічних наук.
- Сиволоб Андрій Володимирович — український науковець-генетик, біофизик, доктор біологічних наук.
Remove ads
Примітки
Джерела
Література
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads