Іннокентій (Леоферов)

Інноке́нтій (Леофе́ров), архієпи́скоп Тве́рський і Кашинський (10 вересня 1890, Вологодська губернія — 6 вересня 1971, м. Твер) — російський намісник Почаївської Лаври, яка була передана під владу РПЦ. Архієрей Російської православної церкви та її Українського екзархату. Хіротонізований у єпископа 1953 року. Очолював Кіровоградську єпархію Українського екзархату, згодом виїхав з України — очолив Алма-Атинську та Тверську єпархії Російської православної церкви.

Іннокентій (Леоферов) Иннокентий (Леоферов)
Архієпископ Тверський і Кашинський
23 листопада 1960 — 6 вересня 1971
Церква:	Російська православна церква
Попередник:	Алексій (Коноплєв)
Наступник:	Філарет (Вахромєєв)
Архієпископ Алма-Атинський і Казахстанський
28 серпня 1958 — серпень 1960
Церква:	Російська православна церква
Попередник:	Алексій (Сергеєв)
Наступник:	Іосиф (Чернов)
5-й Єпископ Кіровоградський і Миколаївський
13 грудня 1953 — 28 серпня 1958
Церква:	Український екзархат РПЦ
Попередник:	Іларіон (Прохоров)
Наступник:	Нестор (Анісімов)
Альма-матер:	Вологодська духовна семінарія
Діяльність:	архієпископ
Ім'я при народженні:	Іван Михайлович Леоферов Иоанн Михайлович Леоферов
Народження:	10 вересня 1890 Вологодська губернія
Смерть:	6 вересня 1971 м. Твер
Похований:	Ніколо-Малицький цвинтар у Твері.
Священство:	6 серпня 1912
Чернецтво:	16 квітня 1949
Єп. хіротонія:	13 грудня 1953
Іннокентій у Вікісховищі

Біографія

Юність

Іван Михайлович Леоферов народився 10 вересня (28 серпня за старим стилем) 1890 року у родині сільського протоієрея Вологодської єпархії. Закінчив Тотемське духовне училище (1905) і Вологодську духовну семінарію (1911), отримавши нагороду з рук єпископа Вологодського і Тотемського Никона.

Початок служіння

Після закінчення семінарії став псаломщиком Богородицької церкви м. Вологди і був помічником секретаря єпархіальної канцелярії. 6 серпня 1912 висвячений на священика і служив у селі Суєтин, Вологодської єпархії. З 1 січня 1915 — священик і законоучитель у селі Степурін.

У роки Першої світової війни був військовим священиком у Карпатах. Овдовів, залишившись з двома малолітніми дітьми; у 1917 повернувся на колишнє місце служби. З 1919 року — помічник благочинного.

У 1922 клірик Православної Церкви Росії, яка не визнавала патірарха Тихона Белавіна. В сані протоієрея призначений уповноваженим обновленського Священного синоду з Тамбовської єпархії. З 5 грудня 1943 — настоятель Покровського храму в Тамбові. У цей час Покровський храм був єдиним діючим в місті, а о. Іоанн став його першим настоятелем після відкриття. У 1944 о. Іоанн зрікся обновленчества і разом з парафією був прийнятий до Російської православної церкви. З 1 лютого 1944 — настоятель Покровського храму і секретар Тамбовського архієпископа Луки (Войно-Ясенецького). Потім був зарахований, за своїм проханням, до братії Почаївської лаври.

16 квітня 1949 пострижений у чернецтво з ім'ям Іннокентій (Інокентій) на честь преподобного Інокентія Вологодського, подвизався у Почаївській лаврі. У тому ж році був призначений проповідником і завідувачем Лаврської бібліотекою. Радянська влада наклала на Лавру багато заборон і обмежень, обклала величезними податками. У 1950 раптово помер намісник Лаври архімандрит Іосиф й Іннокентій був призначений намісником Лаври. Був виконуючим обов'язки до 1951 року після чого його затвердили на цій посаді. Братія, на чолі з архімандритом Іннокентієм вела післявоєнне відновлення семи діючих храмів Лаври; продовжувала повернення уніатів до Православ'я.

Архієрейське служіння

Єпископ Іннокентій (Леоферов) в архієрейській мантії.

Єпископ Іннокентій (Леоферов), 1956 рік від Р.Х.

Єпископ Іннокентій (Леоферов) та протоієрей Герасим Шнярук

13 грудня 1953 в Києві, у Володимирському соборі, був возведений в єпископа Кіровоградського і Миколаївського. Чин хіротонії здійснювали: митрополит Київський і Галицький Іоанн (Соколов) і єпископи: Уфимський і Стерлітамакський Іларіон (Прохоров), Мукачівський та Ужгородський Іларіон (Кочергін), Сумський і Охтирський Євстратій (Подільський) та Уманський Нестор (Тугай). Перебуваючи на цій кафедрі, він успішно протистояв радянським властям, які намагалися закрити Різдво-Богородицький кафедральний собор.

28 серпня 1958 призначений на Алма-Атинській і Казахстанську кафедру зі зведенням у сан архієпископа. У серпні 1960 звільнений на спокій.

З 23 листопада 1960 — архієпископ Тверський (тоді Калінінський) і Кашинський. До приїзду владики радянською владою було закрито 22 храми, майже половина з тих, що залишилися, і тільки стараннями архієпископа Іннокентія 16 храмів були незабаром повернуті єпархії. "Я пригадую, як був на фронті в 1916 році там, в Карпатах. Тепер мені випали такі ж важкі дні ", — говорив владика.

Помер 6 вересня 1971. Похований на Ніколо-Малицькому кладовищі в місті Твер.

Бібліографія

• (рос.) Преподобный Иов — борец за св. Православие // Журнал Московской Патриархии. — 1949. — № 10. — с. 43-47.
• (рос.) Торжества в Почаеве // Журнал Московской Патриархии. — 1949. — № 10. — с. 62-63.
• (рос.) В Почаевской лавре // Журнал Московской Патриархии. — 1953. — № 7.
• (рос.) Свято-Успенская Почаевская лавра в борьбе с католицизмом. // Журнал Московской Патриархии. — 1953. — № 10.
• (рос.) Речь при наречении его во епископа Кировоградского // Журнал Московской Патриархии. — 1954. — № 2. — с. 24-25.
• (рос.) Храм-памятник на казацких могилах под Берестечком: (К 300-летию воссоединения Украины с Россией) // Журнал Московской Патриархии. — 1954. — № 3. — с. 15.
• (рос.) Из истории Свято-Успенской Почаевской Лавры // Журнал Московской Патриархии. — 1959. — № 7. — с. 55-60.
• (рос.) Церковное торжество в Киеве // Журнал Московской Патриархии. — 1963. — № 11.

Посилання

Див. також

• Кіровоградська єпархія Українського екзархату
• Кіровоградська єпархія
• Український екзархат
• Єпископат Українського екзархату
• Архієпископ
• Єпископ

Література

• Журнал Заседаний Священного Синода: № 15 от 17.XI.1953, № 15 от 28.VIII.1958, № 13 от 31.VII.1958.
• Назначения и перемещения архиереев [епископом Кировоградским и Николаевским назначить архимандрита Иннокентия по хиротонии его в епископский сан] // Журнал Московской Патриархии. М., 1953. № 12 (ЖМП).
• Архипастырские труды [епископ Кировоградский и Николаевский Иннокентий (Леоферов)] // Журнал Московской Патриархии. М., 1957. № 6 (ЖМП). 14.
• Архипастырские труды [епископ Кировоградский и Николаевский Иннокентий (Леоферов)] // Журнал Московской Патриархии. М., 1957. № 7 (ЖМП). 12.
• Епископские хиротонии в Киеве и Берлине // Журнал Московской Патриархии. М., 1954. № 1 (ЖМП).
• Летопись церковной жизни: архипастырские труды [епископ Кировоградский и Николаевский Иннокентий (Леоферов)] // Журнал Московской Патриархии. М., 1955. № 12 (ЖМП).
• Летопись церковной жизни: архипастырские труды [епископ Кировоградский и Николаевский Иннокентий (Леоферов)] // Журнал Московской Патриархии. М., 1955. № 8 (ЖМП).
• Летопись церковной жизни: архипастырские труды [епископ Кировоградский и Николаевский Иннокентий (Леоферов)] // Журнал Московской Патриархии. М., 1956. № 1 (ЖМП).
• Назначения и перемещения архиереев [епископом Кировоградским и Николаевским назначить архимандрита Иннокентия по хиротонии его в епископский сан] // Журнал Московской Патриархии. М., 1953. № 12 (ЖМП).
• Наречение и хиротония архимандрита Иннокентия (Леоферова) // Журнал Московской Патриархии. М., 1954. № 2 (ЖМП). 22-26.
• Освящение храма // Журнал Московской Патриархии. М., 1957. № 12 (ЖМП).

Сайти

• (рос.) Иннокентий (Леоферов)
• (рос.) Церковный некрополь: Иннокентий (Леоферов) (1890–1971) [Архівовано 25 вересня 2009 у Wayback Machine.]