Інокентій (Тихонов)

Архієпископ Іннокентій (в миру: Борис Дмитрович Тихонов, 22 травня (3 червня) 1889(18890603), Троїцьк —29 листопада 1937, Вінниця) — єпископ Російської Православної Церкви; з 23 квітня 1937 архієпископ Вінницький.

Інокентій (Тихонов)
Архієпископ Інокентій (Тихонов)
Архієпископ Вінницький
23 квітня 1937 — 29 листопада 1937
Церква:	УПЦ МП
Попередник:	Олександр (Петровський)
Наступник:	Євлогій (Марковський)
Архієпископ Харківський
січень 1937 — 22 квітня 1937
Церква:	УПЦ МП
Наступник:	Олександр (Петровський)
Єпископ Староруський, вікарій Новгородської єпархії
1 листопада 1933 — січень 1937
Церква:	РПЦ
Єпископ Благовіщенський
30 серпня 1930 — 19 вересня 1932
Церква:	РПЦ
Попередник:	Трофим (Якобчук)
Наступник:	Герман (Кокель)
Єпископ Ладозький, вікарій Петроградської митрополії
9 квітня 1922 — 29 серпня 1930
Церква:	РПЦ
Альма-матер:	Санкт-Петербурзька Духовна Академія, Санкт-Петербурзький Археологічний інститут
Науковий ступінь:	кандидат богослов'я
Діяльність:	архієпископ
Ім'я при народженні:	Тихонов Борис Дмитрович
Народження:	3 червня 1889(1889-06-03) м. Троїцьк, Оренбурзької губернії
Смерть:	29 листопада 1937(1937-11-29) (48 років) Вінниця, Україна
Чернецтво:	18 квітня 1913
Єп. хіротонія:	9 квітня 1922
Інокентій у Вікісховищі

Освіта і війна

Народився 22 травня/3 червня 1889 року у м. Троїцьку Оренбурзької губернії, у подружжя Дмитра та Зіновії Тихонових. Родина Тихонових не була священицькою.

Жив і виховувався у Томську, де закінчив реальне училище, а у 1911 духовну семінарію.

У тому ж році майбутній архіпастир вступає до Санкт-Петербурзької Духовної академії. Під час навчання, а саме 5/ 18 квітня 1913 року приймає постриг з ім'ям Інокентій на честь святителя Інокентія єпископа Іркутського.

У Лазареву суботу 6/19 квітня 1913 року інок Інокентій був висвячений у сан ієродиякона, а через два місяці по тому у день пам'яті святого великомученика Феодора Стратилата, 8/21 червня в неділю другу після П'ятидесятниці — у ієромонаха.

В 1914 — духівник хворих і поранених воїнів у підвізному автомобільному перев'язному загоні.

В 1915 — духівник при другому Серафимівському лазареті.

В 1915 —1917 був професорським стипендіатом Петроградської духовної академії при кафедрі Церковної археології.

В 1916 закінчив Петроградську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я і Археологічний інститут.

Олександро-Невське братство

З 1916 спільно з ієромонахом Левом та Гурієм (Єгоровими) активно брали участь у місіонерській діяльності в Петрограді. У 1917 вступив до числа братії Олександро-Невської Лаври: згодом один із його засновників; очолював всередині братства гурток любителів православного богослужіння.

В 1918 призначений управителем справ Духовного Собору Лаври. З 1919 обіймав посади в Російському Відділенні Академії історії матеріальної культури. В 1921 возведений у сан архімандрита.

Архієрей

9 квітня 1922 рукопокладений митрополитом Петроградським Веніаміном у співслужінні його вікаріїв в єпископа Ладозького, вікарія Петроградської єпархії.

Заарештовано 2 червня 1922 і постановою ДПУ від 4 січня 1923 заслано в Усть-Цильму Архангельської губернії (місце заслання опісля змінено на Туркестан).

Після повернення до Ленінграда з літа 1925 року входив в Єпископську раду. Знову заарештований 19 грудня 1925 по звинуваченню «в поширенні літератури контрреволюційного характеру». Засуджений 29 квітня 1926 до посиланням у Норільський край на три роки; відтак перебував у місті Архангельську.

З 1930 — єпископ Благовіщенський, призначення не прийняв. Заарештовано і 2 грудня 1931 засуджено до трьох років таборів: в ув'язненні перебував в Белбалтлагу, працював на підривних роботах, отримав контузію і незабаром був звільнений.

З 19 жовтня 1933 — єпископ Старорусский, вікарій Новгородської єпархії. З січня 1937 — архієпископ Харківський, з 23 квітня 1937 — архієпископ Вінницький.

28 жовтня 1937 заарештований.

29 листопада 1937 о 24:00 розстріляний.

22 червня 1993 визначенням Священного Синоду Української Православної Церкви прославлений як місцевошанований святий Харківської єпархії^[1].