Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Ірина Славінська

українська журналістка, ведуча, перекладачка, літературознавиця, громадська діячка та феміністка З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Ірина Славінська
Remove ads

Славі́нська Іри́на Іванівна (при народженні — Корнієнко[6]; нар. 8 жовтня 1987(19871008), Київ) — українська журналістка, ведуча, перекладачка, літературознавиця, громадська діячка та феміністка. Виконавча продюсерка радіо «Культура» (з 2021)[7]. Членкиня Українського ПЕН[8].

Коротка інформація Ірина Славінська, Ім'я при народженні ...
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Славінська.
Remove ads

Біографія

Узагальнити
Перспектива

Народилася 8 жовтня 1987 року у Києві[8] у родині інженерів[9]. Закінчила Київський національний лінгвістичний університет, де входила також до гуртка-студії сучасної літератури та літературної творчості (creative writing) «Скриптор»[10]. Протягом 2009—2011 років викладала сучасну українську літературу та європейську літературу XIX—XX століть на кафедрі теорії та історії світової літератури[11]. Також навчалася на магістратурі Університету Пікардії імені Жуля Верна (Франція)[12].

У 2010 та 2011 роках була членкинею журі літературної нагороди «Книга року BBC»[13]. З 2011 року розпочалася власна літературна та перекладацька діяльність — вийшла перша книга «33 герої укрліт» та два переклади з французької.

Займалася координацією кампанії боротьби проти сексизму в медіа та політиці «Повага» з літа 2015 року[14] до 2021 року[а]. Також є експерткою відкритої бази «Спитай жінку» Кампанії проти сексизму у політиці та ЗМІ «Повага»[15]. У кінці 2016 року ввійшла до складу Правління благодійної організації «Український жіночий фонд» (УЖФ)[15].

З 19 грудня 2019 року[16] до 16 березня 2023 року входила до складу Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка[17].

З 26 лютого 2021 року[18] по 24 січня 2025 року входила до складу Виконавчої ради Українського ПЕН[19][20].

У різні роки була кураторкою спеціальної програми міжнародного фестивалю «Книжковий арсенал»[21].

Remove ads

Журналістська діяльність

Узагальнити
Перспектива
Радіо створене для тих, хто вміє слухати та розповідати. Думаю, голос є найпотужнішим виражальним засобом

Ірина Славінська, Про радіожурналістику[22]

З 2006 року[23][б] працює у медіа, розпочавши кар'єру в інтернет-виданні «Українській правді» як літературна оглядачка[22]. Також дописувала до видання «ШО»[9].

Протягом 2012—2013 років була співведучою авторської програми «Гра в слова і не тільки» із Віталієм Гайдукевичем на телеканалі ТВІ[15]. Також була ведучою «Громадського радіо»[15] з червня 2013 року[24], де вела програму «Антена»[9]. З 2017 року — ведуча програми «Права людини — понад усе» на Українському радіо[9][25].

З 2018 року — журналістка Українського радіо, що входить до складу Національної суспільної телерадіокомпанії України. 20 квітня 2018 року стала продюсеркою (креативною)[7] третього каналу Українського радіо — радіо «Культура»[26][12]. 18 вересня 2018 року Наглядова рада НСТУ обрала Славінську до редакційної ради Суспільного мовлення[27] і вона пробула у цій ролі до 14 квітня 2021 року[7], оскільки 16 квітня 2021 року Славінська стала виконавчою продюсеркою радіо «Культура», а через зміну посади повноваження припиняються[7]. 25 червня 2021 року Наглядова рада НСТУ поновила її у редакційній раді[7], а 30 серпня 2021 року Славінська стала головою ради[28].

28 квітня 2023 року Славінську обрали до Радіокомітету ЄМС (англ. EBU Radio Committee)[29].

Remove ads

Творчість

Узагальнити
Перспектива

Літературна діяльність

Thumb
Ірина Славінська. Лекція «Що (не) пишуть про сучасну українську літературу в сучасних українських медіа» в рамках літнього літературного лекторію від Центру літературної освіти (28 серпня 2015 року)

Перша власна книга вийшла 2011 року — «33 герої укрліт» — збірка інтерв'ю-«абетки» з українськими письменниками[11]. Наступні книги — «Історії талановитих людей» (2014[30] та 2015 роки[31]), до кожної з книг ввійшло по 11 українських сучасників та сучасниць.

2019 року вийшла збірка есеїв «Мої запасні життя», яка ввійшла до довгого списку «Премії Шевельова—2019»[32].

У 2021 році вийшла книга «Майже доросла. Книжка для дівчат і про дівчат», а 2022 — «Вже доросла? Книжка для дівчат, які вже (майже) виросли». Книга 2023 року — «Повітряна й тривожна книжка» — ввійшла до короткого списку «Книга року BBC» у номінації «Есеїстика—2023»[33].

Перекладацька діяльність

2011 року вийшли перші переклади з французької мови — «Оргазм і Захід: історія задоволення від 16 століття до наших днів» Робера Мюшамбле, а також «Допінґ духу» Сьорана[11].

У 2015 році вийшов переклад Умберто Еко і Жана-Клода Кар'єра «Не сподівайтеся позбутися книжок»[34][35].

2017 року вийшов переклад Матіас Енар «Компас», наступного року — Андре Рош «Перша стать» та Олів'є Бурдо «Чекаючи на Боджанґлза». Наступні переклади — Давід Фоенкінос «До краси» (2019), Ніколя Матьє «Діти їхні» (2020), Аньєс Мартен-Люган «Вибачте, на мене чекають» (2021) та Аньєс Мартен-Люган «Очевидне» (2024).

Також є авторкою французького перекладу проєкту «Богдан-Ігор Антонич: Назавжди» (гурт «Тельнюк: Сестри»)[36].

Нагороди та відзнаки

Бібліографія

  • Славінська І. І. 33 герої укрліт. — Харків : Фоліо, 2011. — 412 с. — ISBN 9789660356245.
  • Славінська І. І. Історії талановитих людей. — К : Брайт Букс, 2014. — 136 с. — ISBN 978-966-2665-35-2.
  • Славінська І. І. Історії талановитих людей. Книга друга. — К : Брайт Букс, 2015. — 136 с. — ISBN 978-966-2665-63-5.
  • Славінська І. І. Мої запасні життя. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. — 152 с. — ISBN 978-617-679-711-1.
  • Славінська І. І. Майже доросла. Книжка для дівчат і про дівчат. — Харків : Віват, 2021. — 224 с. — ISBN 9789669824172.
  • Славінська І. І. Невже доросла? Книжка для дівчат, які вже (майже) виросли. — Харків : Віват, 2022. — 332 с. — ISBN 9789669829078.
  • Славінська І. І. Повітряна й тривожна книжка. — Харків : Віват, 2023. — 192 с. — ISBN 9789669829757.
  • Славінська І. І. Слово на літеру «Ф». Базова книжка про права жінок. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2024. — 112 с. — ISBN 978-966-448-395-4.
Переклади
Remove ads

Особисте життя

Одружена із Віталієм Лямічевим із 2007 року[40][9]. У пари є син Лесь[40].

Виноски

а. ^ Відійшла від координаторства між квітнем та серпем 2021 року, у публікації від 2 квітня 2021 року ще підписана як «координаторка кампанії»[41], але у публікації від 14 серпня 2021 року вже підписана як «учасниця кампанії»[42];
а. ^ У джерелах також зустрічається 2007 рік, але перша публікація була на порталі SUMNO.com 12 листопада 2006 року[43].

Примітки

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads