Австро-італо-французька війна

А́встро-іта́ло-францу́зька війна́  — війна 1859 року П'ємонту і Франції проти Австрії. Для Італії це була національно-визвольна війна, яка стала першим етапом в об'єднанні країни під орудою П'ємонту, що завершилося у 1870-му. З боку Франції війна пояснювалася прагненням Наполеона ІІІ зміцнити французький вплив у Північній Італії.

Австро-італо-французька війна
Австрійсько-французькі війни
Наполеон III в битві під Сольферіно Наполеон III в битві під Сольферіно
Дата: 29 квітня 1859 — 11 липня 1859 року Місце: Ломбардо-Венеційське королівство Результат: Перемога Франції та Сардинії Територіальні зміни: Сардинське королівство анексувало Ломбардію і надалі центрально-італійські держави Франції перейшли Савоя та Ніцца
Сторони
Друга французька імперія Сардинське королівство Підтримка: Об'єднані князівства	Австрійська імперія
Командувачі
Наполеон III Бонапарт Віктор Емануїл II	Франц Йосиф I Андраші Дюла (старший)
Військові сили
Франція: 130 000 піхота, 2 000 кавалерія, 312 гармат Сардинія: 70 000 піхота 4 000 кавалерія 90 гармат	220 000 піхота 22 000 кавалерія 824 гармати

В італійській історіографії називається «Друга війна за незалежність» (італ. Seconda guerra di indipendenza italiana).

Передвоєнна ситуація

Однією з головних перепон на шляху створення єдиної італійської держави була політика Австрії яка за рішенням Віденського конгресу володіла Ломбардією та територіями Венеційської республіки. В липні 1858 року між П'ємонтом та Францією була укладена секретна Пломб'єрська угода про спільну війну проти Австрії. В обмін на військову допомогу П'ємонту у вигнанні австрійців з Ломбардії та Венеції Наполеон ІІІ отримав згоду від голови п'ємонтського уряду Кавура на приєднання в майбутньому п'ємонтських Ніцци та Савої до Франції. Одночасно французький уряд розпочав переговори з Росією, які завершилися підписанням 3 березня 1859 року в Парижі угоди про нейтралітет Росії в майбутній війні.

Хід війни

Австро-італо-французька війна розпочалася 29 квітня 1859 року. Чисельність збройних сил, залучених в конфлікті: Австрія — 170 тисяч, Франція 116 тисяч, П'ємонт — 56 тисяч. Війна викликала підйом національно-визвольного руху в Італії і призвела до народних повстань в травні-червні 1859 року в Пармі, Модені та папських володіннях. Перша битва відбулася 20 травня 1859 року при Монтебелло, де французи завдали поразки австрійцям. Також великих поразок австрійці зазнали 4 червня біля Мадженти (австрійське військо — 58 тисяч, французьке 54 тисячі), після чого австрійці покинули Ломбардію, та в битві під Сольферіно 24 червня (понад 120 тисяч австрійців проти 122-тисячного війська союзників). Однак після череди блискучих перемог Наполеон ІІІ раптово припинив військові дії, побоюючись загрози з боку Пруссії, яка в середині червня почала перекидати війська до Рейну, окрім того Наполеон ІІІ не хотів перетворення Італії на єдину сильну державу.

Завершення та наслідки війни

11 липня Наполеон ІІІ уклав сепаратне Віллафранкське перемир'я з Австрією, за умовами якого, підтвердженими Цюрихськими договорами 1859 року та відмовилася лише від Ломбардії, а Венеція залишилася австрійським володінням. За Туринським договором 1860 року Франція отримала п'ємонтські Савою та Ніццу.

Австро-італо-французька війна показала усе дедалі більшу роль артилерії, а також необхідність створення великих військових резервів та спеціального апарату (штабів) для управління військами в бою.

Література

• История дипломатии. Том II. — М.: Политическая литература, 1959. — стр. 693—698
• Свечин А. А. Итальянская война 1859 года // Эволюция военного искусства. — М.-Л.: Военгиз, 1928. — Т. II.
• Томас Харботл. Битвы мировой истории. — М., 1993.
• Военная энциклопедия Сытина в 18 томах. — СПб., 1911