Гайдамака Анатолій Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Гайдамака.

Анато́лій Васи́льович Гайдама́ка (9 червня 1939, Волосківці — 27 жовтня 2023, Київ)  — український дизайнер і живописець; член Спілки радянських художників України з 1971 року; Центрального правління Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка з липня 2007 року^[2], Народного Союзу «Наша Україна» та творчого об'єднання «Погляд»^[3]. Член-кореспондент Академії мистецтв України з 2001 року. Батько художниці Христини Гайдамаки.

Гайдамака Анатолій Васильович
Народження	9 червня 1939(1939-06-09)  Волосківці, Менський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
Смерть	27 жовтня 2023(2023-10-27)[1] (84 роки)
	Київ, Україна
Поховання	Аскольдова могила
Країна	СРСР  Україна
Навчання	Харківський фаховий вищий художній коледж (1961) і Російський державний художньо-промисловий університет імені Сергія Строганова (1967)
Вчитель	Козлинський Володимир Івановичd і Коржев Гелій Михайлович
Діяльність	художник, дизайнер
Працівник	Київпроект і Національний музей історії України у Другій світовій війні
Член	Спілка радянських художників України
Партія	Політична партія «Наша Україна»
У шлюбі з	Міщенко Лариса Василівна
Діти	Гайдамака Христина Анатоліївна
Нагороди

Життєпис

Народився 9 червня 1939 року в селі Волосківцях (нині Корюківський район Чернігівської області, Україна). 1961 року закінчив Харківське державне художнє училище; 1967 року — Москововське вище художньо-промислове училище, де навчався у Володимира Козлинського, Гелія Коржева. Здобув спеціальність — «монументально-декоративне мистецтво».

Протягом 1967—1971 років працював художником-архітектором в інституті «Київпроект». У 1971—1995 роках — на творчій роботі. З 1995 року обіймав посаду головного художника Меморіального комплексу «Музей Великої Вітчизняної війни». Протягом грудня 2005 — жовтня 2006 року був позаштатним Радником Президента України. У 2006 році був кандидатом у Народні депутати України від Блоку «Наша Україна» (№ 206 в списку)^[2].

Мешкав у Києві в будинку на бульварі Лесі Українки, № 5А, квартира № 86^[4] та у будинку на Андріїському узвозі, № 8А^[5]. Помер у Києві о восьмій ранку 27 жовтня 2023 рок^[6][7]. Похований на Аскольдовій могилі, навпроти хреста Героям Крут.

Творчість

Пам'ятник молодому Тарасу Шевченку у Вінниці, 2014

Працював у галузях станкового живопису та художнього оформлення (експозицій музеїв, інтер'єрів культурних центрів, громадських споруд). Серед робіт:

живописні серії

• «Материн сад» (1974—1980);
• «Мій рід» (1982—1988);
• «Моє дитинство» (1982—1988);
• «Розп'яття» (1988—1993);
• «Яблуневі сади» (1980-ті);
• «Міражі Аралу» (1990);
• «Немає іншої Вкраїни» (1990);
• «Чорнобильський хрест» (1990);
• «Історія України» (1990-ті).

Автор проєктів:

Пам'ятник жертвам Батуринської трагедії.

експозицій

• Музею книги та друкарства України (1974);
• Державного історико-культурного заповідника на острові Хортиці (1977—1988);
• Музею Миколи Островського у Шепетівці (1979)
• Київського філіалу Центрального музею Леніна у Києві (1980—1982);
• Музею Михайла Коцюбинського в Чернігові (1982—1983);
• Музею космонавтики імені Сергія Корольова у Житомирі (1983);
• Літературного музею в Одесі (1984—1985);
• Державного музею Тараса Шевченка у Києві (1984—1987);
• Шевченківського національного заповідника у Каневі (1989);
• Національному музеї історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 у Києві (1995);
• Меморіального комплексу Тараса Шевченка в Форт-Шевченко в Форт-Шевченко в Казахстані (1997);
• Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» у селах Шевченковому та Моринцях Звенигородського району Черкаської області (1998);
• Музею трипільської цивілізації у селі Трипіллі Київської області;
• Меморіального комплексу «Зірка Полин» у Чорнобилі (2011),
• Музейного комплексу «Родинна пам'ять» у Шостці (2015);

інтер'єрів

• Банку «Україна» у Києві (1994);
• Національного банку України у Києві (1995);
• Музею «Чорнобиль» у Києві (1996);
• Адміністративного культурного центру «Росія» в Харбіні (1997);
• Церкви святої Трійці^[mk] у Македонії (2003);
• Музейно-культурного комплексу міста Когалима (2012);
• Українського культурного центр у Китаї (2013—2015);

інше

• Пам'ятного хреста на місці Батуринської трагедії (2004);
• Меморіального комплексу «Пам'яті героїв Крут» (2006);
• Комплексу «Запорізький 700-літній дуб» з церквою святої Покрови;
• Меморіалу між Румунією та Україною «Голгофа без кордонів» (2008);
• Павільйону України на Всесвітній виставці EXPO-2010 у Шанхаї;
• Національного музею Голодомору-геноциду у Києві (2007—2008);
• Пам'ятника Тарасу Шевченку у Вінниці (2013—2014);

Учасник республіканських, всесоюзних та зарубіжних мистецьких виставок з 1966 року, зокрема за кордоном ексронувався у Югославії, Болгарії, Швеції, Нідерландах, Кувейті, Македонії, Італії, Данії, Німеччині, Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині, Росії, Сербії, Франції, Японії.

Відзнаки

• Премія Ленінського комсомолу (1980)^[2];
• Орден «Знак Пошани» (1982)^[2];
• Державна премія України імені Тараса Шевченка (1985; разом з колективом за архітектуру і художнє оформлення Київського філіалу Цен­трального музею Володимира Леніна)^[8];
• Заслужений діяч мистецтв УРСР (1989)^[2];
• Народний художник України (1998)^[9];
• Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2009; за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України)^[10];
• Орден «Співдружність» (2013; за активну участь у діяльності Міжпарламентської асамблеї СНД та її органів, внесок у зміцнення дружби між народами держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав)^[11];
• Почесний громадянин Менського району^[3].

Вшанування

Про творчі здобутки митця у 1999—2001 роках на кіностудії «Просвіта» режисером В. Артеменком знято художньо-документальний фільм «Гайдамацький шлях».