Антонович-Гординський Теофіл Дмитрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Антонович-Гординський.

Теофі́л Дми́трович Антоно́вич-Горди́нський гербу Сас^[1] (23 вересня 1887, Шкло — 17 грудня 1919, Немирів) — священник УГКЦ, капелан УГА. Молодший брат відомого українського літературознавця, історика літератури, перекладача та педагога Ярослава Антоновича-Гординського.

Теофіл Дмитрович Антонович-Гординський
Сотник
Загальна інформація
Народження	23 вересня 1887(1887-09-23)  Шкло, Яворівський район, Львівська область, Україна
Смерть	17 грудня 1919(1919-12-17) (32 роки)  Немирів, Брацлавський повіт, Подільська губернія, УНР
Alma Mater	Перемишльська греко-католицька семінарія, Віденський університет і Авґустинеум
Військова служба
Приналежність	ЗУНР
Вид ЗС	Збройні сили Австро-Угорщини  УСС  УГА
Війни / битви	Перша світова війна Українсько-польська війна 1918—1919
Командування
капелан
Нагороди та відзнаки
Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) Почесний знак Австрійського Червоного Хреста Кавалер лицарського хреста ордена Франца Йосифа Військовий хрест Карла (Австро-Угорщина) Духовний хрест заслуг (Австро-Угорщина)

Життєпис

Народився у священничій родині в селі Шкло на Яворівщині, яке належало тоді до Австро-Угорській імперії. Його батько — Дмитро Васильович Гординський-Антонович (1857 — 29 лютого 1936)^[2] — тоді був парохом у Шклі (з 1899 — деканом і парохом в Кульчицях Шляхетських коло Самбора)^[3].

Після філософських і богословських студій у Перемишльській греко-католицькій духовній семінарії, в 1911 році був висвячений на священика. Продовжив вищі богословські студії в інституті Авґустинеум у Відні та Віденському університеті. 18 червня 1912 року^[4] захистив докторат з богослов'я (тема: «Die „Siebzieg Jahreswochen“ bei Daniel»^[5]), після чого ще два роки присвятив вивченню Святого Письма (у Віденському університеті).

Під час австрійсько-російської війни був капеланом (польовим духівником) при 33-му полку стрільців армії Австро-Угорської імперії^[3]. На початку польсько-української війни призначений капеланом 7-мої Львівської бригади УГА з якою перейшов Збруч^[6]. 17 грудня 1919 року після тяжкої недуги (переніс епідемічний висипний тиф) вертався до 3-го Галицького Корпусу з лікарні в Немирові Вінницькій області. Виснажений цім тифом, випав з воза на кам'яний гостинець і забився на смерть, як 14-та в тому часі жертва з-поміж польових духівників^[3].

Нагороди

• Лицарський хрест австрійського ордена Франца Йосифа;

• Духовний хрест заслуг;
• Медаль «За військові заслуги»;
• Військовий хрест Карла І;
• Почесний знак Австрійського Червоного Хреста;