Антоній (Кротевич)

Анто́ній Кроте́вич (в миру Бор́ис Кроте́вич; 14 серпня 1889, Богуслав, Київська губернія — 21 листопада 1973, село Малахівка, Московська область) — священник Воздвиженської церкви селища Пирогів та Катерининської церкви Лук'янівського цвинтаря Києва. Член Київського обновленського єпархіального управління РПЦ. Після Другої світової війни — єпископ Житомирський і Овруцький РПЦ. Жертва російсько-большевицького терору і, водночас, таємний агент КҐБ СССР на псевдо Павловський.^[2]

Антоній Кротевич
Ім'я при народженні	Борис Кротевич
Народився	14 серпня 1889(1889-08-14) Богуслав, Київська губернія
Помер	21 листопада 1973(1973-11-21) (84 роки) село Малахівка, Московська область
Національність	українець
Діяльність	священик, Митрополит Тамбовський і Мічуринський.
Галузь	церковна ієрархія[d][1]
Alma mater	Київська духовна академія
Знання мов	російська[1]
Суспільний стан	духовенство
Посада	митрополит і єпископ
Конфесія	православ'я

Біографія

Народився 1 серпня 1889 року в Богуславі, в родині священника. Закінчив Київську 2-гу класичну гімназію. Протягом року навчався в Київському медичному інституті. Перервавши навчання, вступив до Київської духовної академії, яку закінчив у 1914 році. Того ж року висвячений на священика до Воздвиженської церкви селища Пирогів поблизу Києва.

У 1917 році був священником Катерининської церкви Лук'янівського цвинтаря Києва. У 1919 році — настоятель Байково-цвинтарної церкви Києва, був благочинним 3-го Благочинного округу. В цьому ж році возведений у сан протоієрея. В 1920-ті роки був обновленцем і членом Київського обновленського єпархіального управління^[3].

У 1931 році — настоятель Софійської церкви на Софійській набережній річки Москви. З 17 серпня 1932 року став настоятелем Христо-Рождественського собору Коврова і благочинним церков Ковровського району. У 1932 році нагороджений митрою. У листопаді 1932 року за представлений твір «Історія пристрасної седмиці до освіти студійського Статуту» затверджений у ступені кандидата богослов'я. У 1933 році був настоятелем Введенської церкви міста Іваново. У 1934 році служив настоятелем Орехово-Зуєвського собору і благочинним округу.

У 1935 році розлучився з дружиною.

У 1937 році призначений настоятелем церкви міста Перово Московської області і благочинний церков Ухтомського і Раменського районів. У 1937 році заарештований за звинуваченням в антирадянській пропаганді і засуджений на 5 років таборів, звільнений в 1942 році. У 1944 році — благочинний церков Житомирської єпархії. 10 липня 1944 року постановою Священного синоду призначений єпископом Житомирським. 11 серпня 1944 року в храмі Київських печер ігуменом Кронідом Сакуном було скоєно постриг протоієрея Бориса Кротевича в чернецтво з нареченням його іменем Антоній ^[4] 13 серпня цього ж року у Володимирському соборі Києва перед початком всеношної було скоєно наречення ієромонаха Антонія у Єпископа Житомирського ^[4].

14 серпня 1944 року хіротонізований на єпископа Житомирського і Овруцького. Хіротонію здійснили Патріарший Екзарх України Митрополит Київський і Галицький Іоанн Соколов і Архієпископ Дніпропетровський і Запорізький Андрій Комаров. З початку 1946 року — єпископ Костромський і Галицький, тимчасово керував Ярославською єпархією ^[5]. 25 лютого 1952 року возведений у сан архієпископа. 16 листопада 1953 року, відповідно до прохання, звільнений на спокій. 9 лютого 1954 року повернувся на кафедру і призначений архієпископом Тульським і Бєлевським. У вересні 1958 року йому доручено тимчасове управління Ростовською і Новочеркаською єпархіями.

25 лютого 1959 нагороджений хрестом для носіння на клобуці.

З 16 березня 1961 року — митрополит Мінський і Білоруський. За короткий час він відновив проти себе чи не все духовенство і паству. На вимогу влади заборонив проводити набір вихованців в Мінську духовну семінарію, в результаті чого вона припинила своє існування через недовгий час ^[3].

З 12 січня 1962 року — митрополит Орловський і Брянський. 28 травня 1963 звільнений на спокій, за власним проханням.

30 березня 1964 митрополит Іванівський і Кинешемський.

При митрополиті Антонії були спалені єпархіальна бібліотека (за винятком світських книг, переданих місту) і єпархіальний архів. Уповноважений Ради у справах релігій по Іванівській області Н. А. Желтухін характеризував його так:

«Митрополит Антоній ... взаємини з органами влади будував правильно. Всі принципові питання вирішував тільки за погодженням з уповноваженим Ради. Після прибуття в Іваново, безоплатно передав місту будинок єпархіального управління, бібліотеку, дві автомашини «Волга». Для єпархіального управління відремонтований був інший будинок, меншого розміру. З єпархіальних коштів досить значні суми (до 40000 рублів) вносив у Фонд світу»[6].

28 листопада 1966 року призначений на Тамбовську кафедру.

8 червня 1970 року звільнений на спокій з наданням архієрейської пенсії.

Діяльність митрополита Антонія Кротевича в 1950–1960-ті роки принесла багато бід церкві. Нерідко у владики Антонія складалися конфліктні відносини з єпархіальними кліриками і паствою. В Патріархію скаржилися і на його деспотичне ставлення до духовенства.

Згідно з даними розсекречених архівів НКВД-НКДБ, був активним агентом радянських спецслужб, агентурне прізвисько «Павловський». «Розробляв» і видавав владі «антирадянськи» налаштованих священників своєї єпархії, використовувався як «агент-маршрутник»^[2].

Помер 21 листопада 1973 року після важкої психіатричної хвороби.

Посилання

• Антоній Кротевич [Архівовано 26 грудня 2018 у Wayback Machine.] в Православній енциклопедії
• Митрополит Антоній Кротевич (1897-1973) [Архівовано 30 червня 2018 у Wayback Machine.]
• Антоній Кротевич, митрополит Тамбовський і Мічурінський [Архівовано 26 грудня 2018 у Wayback Machine.]
• Некролог [Архівовано 26 грудня 2018 у Wayback Machine.]
• Митрополит Антоній Кротевич^{[недоступне посилання з лютого 2019]}