Атлантичний ліс

Атлантичний ліс (порт. Mata Atlântica) — регіон тропічних та субтропічних дощових лісів, тропічного сухого лісу, тропічних саван та мангрових лісів, який тягнеться уздовж Атлантичного узбережжя Бразилії від Ріу-Гранді-ду-Норті на півночі до Ріу-Гранді-ду-Сул на півдні, та заходять углиб країни до кордонів за Парагваєм та ангентинською провінцією Місьйонес.

Атлантичний ліс
Названо на честь	Атлантичний океан
Країна	Бразилія[1],  Аргентина і  Парагвай
Площа	1 234 000 км²
Атлантичний ліс у Вікісховищі

Вологий араукарієвий ліс біля Куритиби (Парана)

Атлантичний ліс має екорегіони в наступних категоріях біом: тропічні та субтропічні дощові ліси, тропічні та субтропічні сухі ліси, тропічні і субтропічні луки, савани та чагарники, і мангрові ліси. Атлантичний ліс характеризується високим видовим розмаїттям та ендемізмом^[2]

До пришестя європейців (іспанців і португальців) регіон виглядав як великі незаймані ліси, малонаселені індіанськими племенами. Нині сильно постраждав від вирубки лісів під будівництво житла (мегаполісів і міст) і ведення сільського господарства (скотарство, вирощування кави тощо). На 1500 рік терен атлантичного лісу сягав 1 290 692,46 км² — 15 % бразильської території. На початок XXI сторіччя відносно недоторканими зберігаються лише 95 000 км², тобто скорочення становило 92,6 %.

Екологія

Регіон Атлантичного лісу включає ліси кількох варіацій:

• Рестінга — це тип лісу, що росте на стабілізованих прибережних дюнах. Ліси рестінги, як правило, є низькорослими лісами з закритим лісовим пологом та густою щільністю дерев. Відкрита рестінга — це відкрите, схоже на савану утворення з розрізненими групами невеликих дерев і чагарників та великим шаром трав, злаків і осокових.^[3]
• Сезонні тропічні вологі ліси можуть отримувати понад 2000 мм опадів на рік. До них належать тропічні вологі: низовинні ліси, передгірні ліси та гірські ліси.^[3]
• Ліси таблейру ростуть на дуже вологих глинистих ґрунтах, а савани таблейру — на піщаних ґрунтах, що швидко дренуються.^[3] Це вологі райони, які залежать від водяної пари з океану.^[4]
• Далі вглиб країни розташовані Атлантичні сухі ліси, що утворюють перехід між посушливою каатингою на північному сході та саванами серрадо на сході. Ці ліси нижчі за зростом; більш відкриті, з великою кількістю листопадних дерев і нижчим біорізноманіттям порівняно з тропічними вологими лісами. У цих лісах випадає від 700 до 1600 мм опадів на рік з вираженим сухим сезоном. Це включає листопадні та сезонні напівлистопадні ліси, кожен з яких має свої низовинні та гірські регіони.^[3][4]
• Гірські ліси — це високогірні вологі ліси на горах і плато південної Бразилії. Також називаються вологі ліси араукарії.
• Ліси мусунунга зустрічаються в південній частині штату Баїя та північній частині штату Еспіриту-Санту. Екосистема мусунунга варіюється від луків до рідколісь, пов'язаних з піщаними підзолистими ґрунтами. Слово мусунунга походить з мови тупі-гуарані і означає м'який і вологий білий пісок.^[5]
• Чагарникові гірські савани зустрічаються на найвищих висотах, також називаються кампо рупестре.

Атлантичний ліс є незвичайним тим, що він простягається як справжній тропічний дощовий ліс до широт 28° пд. ш. Це пов'язано з тим, що пасати приносять опади протягом усієї південної зими. Фактично, північна Зона-да-Мата на північному сході Бразилії отримує набагато більше опадів з травня по серпень, ніж під час південного літа. Географічний ареал Атлантичного лісу різниться залежно від автора чи установи, що опублікували дані. Огляд чотирьох найважливіших меж, а також їх об'єднання та перетину було зроблено у 2018 році.^[6]

Збереження

Вплив людини

Фрагментація Атлантичного лісу.

Вирубка лісу в Атлантичному лісі в штаті Ріо-де-Жанейро.

Інтеграція сучасних людських суспільств та їхні потреби у лісових ресурсах значно зменшили розмір Атлантичного лісу, що призвело до збіднення видів.^[7] Майже 88% початкового лісового середовища було втрачено та замінено антропогенними ландшафтами, включаючи пасовища, сільськогосподарські угіддя та міські території.^[8] Ця вирубка триває з річною швидкістю 0,5% і до 2,9% у міських районах.

Сільське господарство: Значна частина людського землекористування в Атлантичному дощовому лісі припадає на сільське господарство. До вирощуваних культур належать цукрова тростина, кава, чайний кущ, тютюн, а останнім часом — соя та біопаливні культури.

Пасовища: Ще більш поширеним, ніж використання землі для сільського господарства, є перетворення лісу на пасовища для худоби.^[9] Це зазвичай робиться шляхом підсічно-вогневого землеробства, що збільшує ймовірність подальшої втрати лісу через антропогенні пожежі.

Полювання: Види у фрагментованому лісі більш схильні до зменшення чисельності популяції, оскільки вони перебувають в обмеженій зоні, більш доступній для мисливців. Найбільшу частку біомаси становлять великі тварини. Ці тварини також є найціннішими для мисливців і активно полюються у доступних фрагментах. Це призводить до зміни видових взаємодій, таких як поширення насіння та конкуренція за ресурси.

Лісозаготівля: Лісозаготівля видаляє від 10 до 80% лісового пологу, що робить це середовище більш вразливим до природних стихій, таких як вітер та сонячне світло. Це спричиняє підвищення температури в лісі та його висихання.^[10] Накопичується велика кількість органічного сміття та уламків, що збільшує вразливість лісу до пожеж. Крім того, лісозаготівельні дороги створюють доступ для людей, що збільшує темпи антропогенного порушення земель та зменшує кількість природного лісу.^[10]

Пожежі: Діяльність людини, така як лісозаготівля, спричиняє збільшення кількості сміття на лісовій підстилці, що робить Атлантичний ліс більш схильним до пожеж. Цей тип лісу не пристосований до регулярної пожежної активності, тому антропогенні пожежі драматично впливають на підлісок, оскільки рослини не мають адаптацій до вогню. В результаті ліс стає ще більш вразливим до вторинних пожеж, які є набагато руйнівнішими і вбивають набагато більше видів, включаючи великі дерева.^[10]