Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Бантиш-Каменський Дмитро Миколайович

російський та український історик і археограф З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Бантиш-Каменський Дмитро Миколайович
Remove ads

Дмитро́ Микола́йович Банти́ш-Ка́менський (рос. Дмитрий Николаевич Бантыш-Каменский; 5 (16) листопада 1788, Москва — †25 січня (6 лютого) 1850) — російський та український історик і археограф, син Миколи Миколайовича Бантиш-Каменського.

Коротка інформація Бантиш-Каменський Дмитро Миколайович, Народився ...
Remove ads

Біографія

Узагальнити
Перспектива

Син Миколи Миколайовича Бантиш-Каменського. Освіту здобув домашню, в 1800 році поміщений був юнкером в московський архів Іноземної колегії, керівником якого був його батько.

Будучи відряджений в Сербію, Бантиш-Каменський мав можливість оглянути Україну і країни, що лежали на шляху, які й були ним описані у виданому ним «Подорожі в Молдавію, Валахію і Сербію» (М., 1810).

В 1812 році Бантиш-Каменський супроводжував батька в Нижній Новгород, куди на час був вивезений архів. Після повернення в Москву Бантиш-Каменський слухав лекції в університеті, але незабаром за тим, як помер його батько (1814), перейшов на службу в Петербург в Колегію закордонних справ. Він бере участь у підготовці Паризької мирної угоди (1814)[2]

Прекрасне знання мов відкривало перед ним широке поле дипломатичної діяльності, але цим він не скористався, а вступив спочатку чиновником особливих доручень, а потім правителем канцелярії до князя H. Г. Рєпніна, призначеного в 1816 році військовим губернатором України. П'ятирічне перебування тут дало йому можливість знову віддатися улюбленим архівним заняттям, плодом яких є його «Історія Малої Русі від приєднання її до Російської держави до скасування гетьманства, із загальним введенням, додатком матеріалів і портретами» (4 томи, 1822; 2 — е видання, 3 томи, Москва, 1830; 3-е видання, 1842) — праця, розпочата за дорученням князя Рєпніна, який брав навіть безпосередню участь в складанні першого тому. Джерелами для автора послужили рукописна праця його батька з того самого предмета, численні документи московського архіву, матеріали архіву Малоросійської колегії (при губернському правлінні в Чернігові), архів князя Рєпніна і багато місцевих матеріалів. Праця ця, чи не позбавлена недоліків, довгий час залишалася єдиною цільною історією України.

У березні 1825 року Бантиш-Каменський призначений був губернатором в Тобольськ. На цій посаді він багато дбав про благоустрій міста, поліпшення побуту засланців і місцевих інородців (сприяв скасування калима серед диких вогулів), про промисловість краю і т . і.

Незважаючи на таку корисну діяльність, Бантиш-Каменський в 1828 році став жертвою сенаторської ревізії, за яку потягнулися слідство і суд в Петербурзі (по 1834 рік). З приводу цих переслідувань він склав докладну записку під назвою «Шемякін суд в XIX столітті»; частина її була надрукована в Русской старине 1873 року.

Користуючись своїм мимовільним дозвіллям, Бантиш-Каменський знову віддався улюбленим літературним заняттям. На цей час припадає його «Словник достопам'ятних людей російської землі» (5 томів, Москва, 1836, доповнення в 3 томах, СПб., 1847), заснована на безлічі архівних джерел, фамільних документів і усних повідомленнях.

У травні 1836 року Бантиш-Каменський призначений був губернатором Віленської губернії; тут він звернув увагу на поліпшення богоугодних закладів і госпіталів, на пристрій міст, але в 1838 році був відкликаний і зарахований до Міністерства внутрішніх справ. Потім він був членом ради цього міністерства (1839) і членом департаменту уділів (1840), а в 1841 році призначений в таємні радники.

До останнього періоду життя Бантиш-Каменського належать його html «Біографії російських генералісімусів і генерал-фельдмаршалів» (4 частини, СПб., 1840–1841), на видання яких імператор Микола I надав йому 2000 рублів.

Бантиш-Каменський помер в Петербургзі 26 січня 1850 року, а похований в Москві, в некрополі Донського монастиря.

Він був одружений тричі і залишив значне сімейство, але ні служба, ні літературні праці його не збагатили, так що на погашення його боргів імператор Микола Павлович віддав 10 000 рублів.

Remove ads

Дослідження історії України

Перебуваючи в Україні, зібрав і систематизував цінний історичний матеріал, опублікований у:

  • «История Малой России со времен присоединения оной к Российскому государству при царе Алексее Михайловиче»(I—IV, 1822)
  • «Словарь достопамятных людей русской земли» (1836)
  • «Источники малороссийской истории» (1858–1859)

Як історик Дмитро Бантиш-Каменський не відділяв історію України від історії Київської Русі, вважав українське козацтво визначальним чинником розвитку українського народу. Як зазначає сам автор у передмові до «Истории Малой России», при написанні історичних праць він користувався «малоросійськими» літописами, «Історією Русів», матеріалами Андріяна Чепи.

Remove ads

Література

Примітки

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads