Рєпнін-Волконський Микола Григорович

Мико́ла Григо́рович Рєпні́н-Волко́нський (1778 — 6 (18) січня 1845) — військовий і державний діяч Російської імперії. Генерал від кавалерії (1828), князь. Малоросійський генерал-губернатор з 1816 по 1834 рік.

Микола Рєпнін-Волконський
рос. Николай Репнин-Волконский
М. Г. Рєпнін-Волконський. Військова галерея Зимового палацу
Народження	1778(1778)
Смерть	6 січня 1845(1845-01-06) Яготин, Київська губернія
Країна	Російська імперія
Приналежність	Російська імперія
Роки служби	1792—1836
Член	Геттінгенська академія наук
Звання	генерал від кавалерії генерал-ад'ютант
Війни / битви	Наполеонівські війни, Anglo-Russian invasion of Hollandd, Війна третьої коаліції, Французько-російська війна 1812 і Війна шостої коаліції
Титул	князь
Діти	Варвара Рєпніна, Олександра Репніна-Волконськаd, Єлизавета Репніна-Волконськаd і Василь Репнін-Волконськийd
Нагороди	Орден Святого Володимира 1 ступеня Орден Святого Володимира 2 ступеня Орден Святої Анни 1 ступеня Орден Святої Анни 3 ступеня Орден Святого Георгія Орден Святого Георгія Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Волконський.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рєпнін.

Старший брат декабриста Сергія Волконського.

Життєпис

Походив із роду чернігівських Рюриковичів. Син князя, генерала від кавалерії Григорія Семеновича Волконського і Олександри Рєпніною. Онук по матері фельдмаршала князя М. В. Рєпніна. Під керівництвом матері здобув ґрунтовну домашню освіту. Згодом навчався в Сухопутному шляхетському кадетському корпусі, по закінченні якого 9 жовтня 1792 року випущено прапорщиком у лейб-гвардії Ізмайловський полк

Знаходився в армії розташованої в Польщі (1795-1796). Підпоручик (1 січня 1796), поручик (12 грудня 1796). Переведено у лейб-гвардії Гусарський полк (14 квітня 1797), стає флігель-ад'ютантом імператора Павла I (29 вересня 1797). Штабс-ротмістр (25 вересня 1798 року).

Брав участь волонтером в Голландській експедиції і ходив на англійській ескадрі (1799), за що зроблений у полковники (27 вересня 1800), за указом імператора Олександра I від 1 липня 1801 року йому дозволено було прийняти прізвище Рєпніна, щоби не припинився рід^[1]. Переведено до Кавалергардського полку командиром ескадрону (17 вересня 1802).

У 1805 році звитяжив у битві під Аустерліцем, де його було тяжко поранено, потрапив у полон. Наполеон I відправив його до Олександра I з пропозицією розпочати переговори. За Аустерліц 30 січня 1806 року нагороджено орденом Св. Георгія 4 ступеню. Згодом звільнено внаслідок хвороби з армії у званні генерал-майора.

1809-1810 — посол у Вестфальському герцогстві. 1810 року призначено послом в Іспанії, але на шляху до Мадриду затримано імператором Наполеоном I. 1812 року повернувся до Росії. З початком франко-російської війни у 1812 році призначено командиром Дев'ятої (резервної) кавалерійської дивізії. Брав участь у битвих під Клястицями, Свільні, Полоцьком, Чашниками. Нагороджено 4 вересня 1812 орденом св. Георгія 3 ступеню.

Під час війни шостої коаліції 1813 року брав участь у захопленні Берліну. 8 березня 1813 року стає генерал-ад'ютантом. Брав участь у битвах за Дрезден, під Кульмом і Лейпцигом. З 8.10 1813 до листопада 1814 — генерал-губернатор Саксонії з необмеженими повноваженями.

5 березня 1814 року отрмиав звання генерал-лейтенанта. 1816-1834 — малоросійський генерал-губернатор (Полтавська та Чернігівська губернії). Заснував кадетський корпус у Полтаві, а 1818 року — Полтавський інститут шляхетних дівчат. Ініціював відкриття у Полтаві кадетського корпусу. 1818 року за його фінансової участі було викуплено з кріпацтва актора Михайла Щепкіна. Сприяв гастроляв Полтавського вільного театру у Київ, Кременчуці та Харкові.

1821 року оскаржив спробу Міністерства фінансів заборонити українським козакам продавати свої спадкові землі. З 1822 року за схвалення імператора проводив політику переселення жидів з сіл до містечок.

1828 року підвищено до генерала від кавалерії. 1830-1831 — склав проєкт відновлення козацьких полків з метою залучення їх для придушення Польського повстання. Для цього домігся від імператора Миколи I скасування боргів та зменшення податків з козаків. Рєпнін-Волконський активно поширював серед козаків антипольські настрої, закликаючи записуватися до полків, щоб покарати «польських зрадників». У кожному повіті створювався комітет для формування полку, який очолював місцевий предводитель дворянства. До його складу входили повітовий суддя, городничий і стряпчий. Координацію повітових комітетів здійснював уже губернський комітет, очолюваний губернатором. В результаті за 6 тижнів вдалося сформувати 8 кавалерійських полків у 5 тис. козаків. Їх відправили до Мінська, але на той час повстання стало зазнавати невдач, тому українські полки не було залучено для його придушення. За цим 2 полки на прохання Міністерства фінансів було передано у відання митниць для посилення відомчої варти — з чотирьох сформовано два (з малоземельних і безземельних козаків). Брутально порушивши оголошені перед тим Рєпніним-Волконським умови добровільної мобілізації (при тому, що козаки озброювалися також за власний кошт), їх відправили на Кавказ. Частину з них відправляли до Тверської губернії.

1830 року вжив заходи з впорядкування ярмаркової торгівлі. 1832 року домігся від імператора права для козаків на спадкове володіння й продаж землі серед свого стану, обмеження військової служби 15 роками. Але усім цим козаки не змогли скористатися, осільки державна політика посилювало безземелля. Тому генерал-губернатор неодноразово вдавався до переселень козаків, продовжуючи використовувати їх для військового захисту порубіжних кордонів імперії та колонізації цілинних земель півдня.

1834 року призначено членом Державної ради. Того ж року за його ініціативи Головну господарську контору для малоросійських козаків, яка стала відати їхніми справами^[2]. Відповідно до цього козаки зберігали станові привілеї щодо цивільного права, військові справи розглядав карний суд. Цікавився історією України, зокрема надавав допомогу Д.Бантиш-Каменському у написанні «Історії Малої Росії». Удавано співчував українському автономістському руху, підтримував зв'язки з його діячами, щоби тримати їх під контролем та не допустити об'єднання з польським рухом.

Звинувачення у нецільовому використанні державних коштів Рєпніна-Волконського при відкритті Полтавського інституту шляхетних дівчат спричинили до його усунення Миколою І з посади генерал-губернатора та еміграції за кордон (в Італії та Швейцарії). Зрештою в якості компенсації у нього було віддібрало майже усі маєтки, окрім Яготина.

З 1836 року мешкав в Яготині. Був близько знайомий з Тарасом Шевченком, який у 1843 — на початку 1844 жив у його яготинському маєтку. Т.Шевченко виконав дві копії портрета Рєпніна роботи швейцарського художника Й.Горнунга (п. 1870).

Похований у Густинському Свято-Троїцькому монастирі.

Його донька княжна Варвара Рєпніна була близьким другом Т.Шевченка.

Родина

Був одружений із Варварою Розумовською — онучкою останнього гетьмана Війська Запорозького Кирила Розумовського за лінією його сина Олексія. У шлюбі народилося семеро дітей:^[3]

• Олексій (пом. 13 грудня 1812);
• Олександра (1805—1836), дружина графа Олександра Кушелєва-Безбородька;
• Василь (1806—1880), навчався в Пажеському корпусі, працював у Міністерстві закордонних справ, з 1843 року — колезький асесор. Одружений із фрейліною Єлизаветою Балабіною, з якою мав чотирьох дітей: Миколу (1834—1918), Петра (1836—1856), Василя (1839-?) та Варвару (1841—1922);
• Варвара (1808—1891), була закохана в українського письменника та художника Тараса Шевченка;
• Софія (12 травня — 30 вересня 1811);
• Григорій (20 червня — 4 серпня 1812);
• Єлизавета (1817—1855), одружена з дипломатом Павлом Кривцовим.