Башкіров Дмитро Олександрович

Дмитро́ Олекса́ндрович Башкі́ров (1 листопада 1931 — 7 березня 2021) — радянський російський піаніст, Народний артист РСФРР (1990), Лауреат конкурсу ім. Ж. Тібо і М. Лонг в Парижі (1955, Ґран-прі).

Башкіров Дмитро Олександрович
Основна інформація
Дата народження	1 листопада 1931(1931-11-01)[1][2][3]
Місце народження	Тифліс, Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, СРСР[1]
Дата смерті	7 березня 2021(2021-03-07)[4][5] (89 років)
Місце смерті	Мадрид, Іспанія або Москва, Росія[4][5]
Громадянство	СРСР
Професії	піаніст, музичний педагог, викладач університету
Освіта	Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського і Тбіліська державна консерваторія імені Вано Сараджишвілі
Вчителі	Гольденвейзер Олександр Борисович
Відомі учні	Алексєєв Дмитро Костянтинович, Laura Mikkolad, Stanislav Ioudenitchd, Герштейн Кирило Леонідович, David Kadouchd[6], Arcadi Volodosd[6] і Claire-Marie Le Guayd[6]
Інструменти	фортепіано[5][4][7]
Жанри	класична музика
Заклад	Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського і Reina Sofía School of Musicd
Лейбли	Мелодія
Нагороди	Премія Роберта Шумана (1970)
Діти	Elena Bashkirovad

Нагороджений «Орденом короля Альфонса X» за заслуги в області культури й освіти (Іспанія), Почесною медаллю Мадридського університету, Почесною медаллю Роберта Шумана, Почесним знаком Рурського фестивалю піаністів (Німеччина), званням Почесного професора (Honoris causa) Шанхайської консерваторії (Китай).

Народився у Тбілісі. Вчився в музичній школі-десятилітці при Тбіліській консерваторії в А. Д. Вірсаладзе. В 1950—1955 р. навчався в Московській консерваторії (клас О. Б. Гольденвейзера), в 1957 р. — закінчив аспірантуру.

З 1957 по 1991 р. викладав спеціальне фортепіано в Московській консерваторії. Проводив майстер-курси в Зальцбурзі, Парижі, Лондоні, Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Оберлине, Єрусалимі, Стокгольмі, Сантандере, Афінах, Відні й інших музичних центрах.

Виконавський стиль Башкирова^[8], одного з найвидатніших піаністів 2-й половини XX століття, сформувався під впливом шкіл О. Б. Гольденвейзера й Г. Г. Нейгауза. Його грі властиві блискуча віртуозність, вишуканість, експресія, артистизм, глибинне розуміння авторського задуму.

З 1956 р. гастролював в багатьох країнах світу (за винятком 1980—1989 років через заборону радянської влади). Виступав з найвидатнішими оркестрами Ленінградської і Московський філармоній, Державного симфонічного оркестру й Великого симфонічного оркестру, Віденський філармонії, «Королівської філармонії» (Лондон), Чиказького, Кливлендського оркестрів, «Гевандхауз» оркестру й оркестру «Де Парі», Ізраїльської філармонії, Гельсінської, Бухарестської, Белградської філармоній, Київської філармонії тощо.

В 1991 перебрався до Іспанії, де став професором Академії музики (консерваторії) імені королеви Софії в Мадриді.^[9]