Безіменне (Кальміуський район)

Безі́менне — село Новоазовської міської громади Кальміуського району, на півдні Донецької області на узбережжі Азовського моря. Відстань до Новоазовська становить близько 12 км та проходить автошляхом М14E58.

село Безіменне
Герб
Країна	Україна
Область	Донецька область
Район	Кальміуський район
Тер. громада	Новоазовська міська громада
Код КАТОТТГ	UA14100070040071509
Облікова картка	Безімене
Основні дані
Засноване	1799 (226 років)
Населення	2 638
Поштовий індекс	87660
Телефонний код	+380 6296
Географічні дані
Географічні координати	47°06′16″ пн. ш. 37°56′04″ сх. д.H G O
Середня висота над рівнем моря	14 м
Водойми	балка Безіменна, Азовське море
Відстань до обласного центру	133 км
Відстань до районного центру	12 км
Найближча залізнична станція	Маріуполь
Відстань до залізничної станції	33,7 км
Місцева влада
Адреса ради	87660, Донецька область, Кальміуський район, с. Безіменне, вул. Радянська, 45
Сільський голова	Жук Сергій Іванович
Карта
Безіменне
Безіменне
Мапа
Безіменне у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші географічні об’єкти з назвою Безіменне.

Загальні відомості

Безіменне підпорядковане Новоазовській міській громаді. Через село проходить автошлях міжнародного значення E58 (Одеса — Маріуполь — Таганрог — Ростов-на-Дону).

Село Безіменне розташоване на березі Азовського моря, за 33 км від залізничної станції Маріуполь. Населення — 2638 особи. Новоазовській міській громаді підпорядковані також населені пункти Веденське, Качкарське, Митьково-Качкарі, Роза.

На східній околиці села є берегова коса, яку місцеві жителі називають «Лукомор'я»^[1].

Символіка

Затверджений 1 травня 1998 року рiшенням сесії селищної ради.

"Щит вищерблено перетятий лазуровим і срібним. У першій частині золотий купол з хрестом, що супроводжується зверху золотою підковою, а знизу - золотими літерами "1799". Все супроводжують з боків чотири золотих колоски, що виникають попарно. У другій частині чорний якір із золотим канатом і лазуровий перекинутий осетр, покладені в косий хрест."^[2]

У водах Азову налічується лише декілька сотень особин азовського осетра. Цей вид перебуває на межі повного зникнення. Його внесено до Червоної книги України та аналогічних міжнародних реєстрів.^[3]

Економіка

Колгосп «Дружба народів», центральна садиба якого міститься у Безіменному, має 4684 га орної землі. Це — велике багатогалузеве господарство, де вирощуються зернові, технічні та бобові культури. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво, садівництво, овочівництво. З допоміжних підприємств є майстерня для ремонту сільськогосподарської техніки.

Біля села знаходиться Новоазовська ВЕС (1 км на північ).

Історія

Село Безіменне засноване 1799 року.

У 1942—1943 роках в селі діяла підпільна група. Патріоти підтримували зв'язок з діючими частинами Червоної армії, передаючи їм розвідувальні дані про ворога, брали участь у кількох десантних операціях у складі 385-го батальйону морської піхоти.

Походження назви

За народними переказами таку своєрідну назву село отримало від Олександра Пушкіна, який, перебуваючи у південному засланні, проїжджав узбережжям Азовського моря. Приїхавши в чергове поселення, Олександр ушкін запитав у місцевих мешканців про назву селища. Вони йому відповіли, що село немає ще назви, воно без імені. І Пушкін, недовго думаючи, запропонував свою назву — Безіменне.

Російсько-українська війна 2014 року

Увечері 1 вересня 2014 року була спроба прориву на Маріуполь з боку Новоазовська в районі села Безіменне; прикордонники спільно з батальйоном «Азов» у бою відбили прорив. Прикордонники втратили одного бійця, один поранений^[4].

Внаслідок російської військової агресії із вересня 2014 року. Безіменне перебуває на тимчасово окупованій території Донецької області.

9 травня 2017 року військові формування ДНР організували в Безіменному святкові заходи, які були обстріляні артилерією полку «Азов».За даними слідства організаторами обстрілу були командир полку Максим Жорін і начальник штабу полку Владислав Соболевський ^[5].

Впродовж квітня-травня 2022 року в селі Безіменне рашистськими окупаційними військами створені фільтраційні табори, які були перетворені на справжнє гетто для маріупольців.

Рашистські окупанти примусово вивезли з районів Гуглине, Мирний та Волонтерівки всіх чоловіків. Формальний привід  — щодо фільтрації. Жодних особистих речей із собою взяти не було дозволено, паспорти та інші документи для ідентифікації особи були відібрані.

Чоловіків розмістили у приміщенні школи та клубу. Жахливі умови утримання людей, які змушені спати на підлозі в коридорах. Медична допомога не надавалася. У сусідньому селі Козацьке зафіксовано перший випадок смерті чоловіка через відмову окупантів викликати швидку допомогу^[6].

Соціальна сфера

У селі — середня школа, клуб, бібліотека. Функціонують пологовий будинок, фельдшерсько- акушерський пункт, яким завідував Є. О. Кошовий, нагороджений за сумлінну працю орденом Леніна. Є профілакторій для тваринників, відкрито дитячі ясла. Працюють рибопункт, відділення Кривокоського хлібоприймального пункту, 5 магазинів. На території села розташована риболовецька бригада колгоспу ім. XXI з'їзду КПРС (центральна садиба міститься у с. Широкиному). На узбережжі Азовського моря у с. Безіменному розташованій піонерський табір тресту «Красногвардійськвугілля» м. Макіївки.

Населення

За даними перепису 2001 року населення села становило 2638 осіб, із них 45,19 % зазначили рідною мову українську, 53,71 % — російську, 0,8 %— вірменську, 0,08 %— грецьку, 0,04 %— болгарську, румунська та німецьку мови^[7].