Биченкова Інна Валентинівна

Інна Валентинівна Биченкова (5 червня 1941, Київ, УРСР — 16 січня 2023)^[1] — радянський і український художник театру і кіно, педагог. Заслужений художник України (2003)^[2].

Інна Валентинівна Биченкова
Народження	5 червня 1941(1941-06-05) Київ, Українська РСР, СРСР
Смерть	16 січня 2023(2023-01-16) (81 рік)
	Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР  Україна
Жанр	живопис
Навчання	Київський художній інститут
Діяльність	художниця, сценографка, педагог
Напрямок	сценографія
Відомі учні	Нагорна Людмила Леонідівна
Член	Національна спілка художників України і Національна спілка кінематографістів України
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Биченкова.

Життєпис

Народилась 5 червня 1941 року у Києві.

Закінчила Київський державний художній інститут (1967, майстерня М. Духновського).

Працювала в галузі живопису, сценографії, кіно. Основні твори: «Театральні натюрморти» (1979–82), «Народження образу» (1979), «Ілюзія» (1981), «Кожний вечір» (1982); серії — «Життя провінції» (1980–83), «Осінні мотиви» (1995–96), «Замріяні натюрморти» (1996–98), «Незабутнє минуле» (1999).

Поставила понад шістдесят спектаклів в різних театрах Києва та України, працювала доцентом і викладачем у Художньому інституті, брала участь у створенні кількох десятків кінофільмів і телесеріалів^[3].

Член Національної спілки театральних діячів України (1971), Національної спілки художників України (1976), Національної спілки кінематографістів України (1989).

Фільм «Розпад» (1990) про аварію на ЧАЕС та її наслідки отримав дві кінонагороди: золоту медаль на МКФ у Венеції та гран-прі на МКФ екологічних кіно- та телефільмів у Сантандері (Іспанія). Робота у зоні відчуження була небезпечною, проте художницю це не зупинило. «Друзі вмовляли не їхати, казали, як це небезпечно. Але для мене робота завжди була важливішою за моє життя. На зйомках у Чорнобилі найбільший подив у мене викликало те, що сучасне, за тими мірками, місто було абсолютно порожнім. Тому що в такому місці має бути життя, і страшна реальність не укладалася в голові. У зоні відчуження ми знаходилися кілька днів, більше не можна було. Багато сцен відтворювали вже в Києві».^[4].

Могила Інни Биченкової, Байкове кладовище

Живопису Інни Биченкової, яким вона щедро ділилася з друзями, демонструвала на щорічних виставках, притаманний особливий ліризм і глибоке переживання екзистенційності буття. Красу довкілля і парадокси урбаністики відтворювала у складних композиціях, поєднуючи живописний і театральний принципи.^[5].

Донька Юлія, зять і онук Платон — також присвятили себе мистецтву, працюють як художники—графіки, мешкають у США.

Померла 16 січня 2023 року. Похована у колумбарії Байкового кладовища (ділянка № 17/1отк, 4 ряд, 531 місце), неподалік від центрального входу.

Фільмографія

Художник по костюмах:

• 1984 — «Два гусари» (реж. В. Криштофович)
• 1985 — «Володя великий, Володя маленький» (реж. В. Криштофович)
• 1986 — «Королі і капуста» (реж. М. Рашеєв)
• 1986 — «Бережи мене, мій талісмане» (реж. Р. Балаян)
• 1988 — «Любов до ближнього» (у співавт.; реж. М. Рашеєв)

Художник-постановник:

• 1984 — «Капітан Фракасс» (т/ф, 2 с., у співавт. з М. Левитською)
• 1986 — «Золотий ланцюг»
• 1987 — «Руда фея»
• 1988 — «Автопортрет невідомого»
• 1988 — «Галявина казок»
• 1990 — «Розпад» (у співавт. з Василем Зарубою)
• 1991 — «Ніч самогубця»
• 1992 — «У тій царині небес...»
• 1992 — «Дорога нікуди»
• 1993 — «Гетьманські клейноди» — Приз МКФ слов'янських і православних народів «Золотий Витязь» (1993) за найкраще образотворче рішення^[6]
• 1994 — «Шоста година останнього тижня кохання»
• 1995 — «Геллі і Нок»
• 1997 — «Сьомий маршрут»
• 1997 — «Хіппініада, або Материк любові»
• 2000 — «Чорна рада» (9 серій)
• 2002 — «Лялька» (12 серій)
• 2002 — «Під дахами великого міста» (т/с)
• 2003 — «Право на захист» (т/ф, 12 серій)
• 2004 — «Я тебе кохаю» (10 серій)
• 2005 — «Золоті хлопці» (Золотые парни) (14 серій)
• 2005 — «Підступи кохання» (8 серій)
• 2007 — «Юнкери» (т/ф, 12 серій)
• 2008 — «Сюрприз»
• 2012 — «Підпоручик Ромашов»
• 2012 — «Мамо, я льотчика люблю...» та ін.