Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Розпад (фільм)

фільм 1990 року З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Розпад (фільм)
Remove ads

«Розпад» (рос. «Распад») — російськомовний і частково україномовний драматичний фільм-катастрофа 1990 року, знятий Михайлом Бєліковим у копродукції СРСР та США. Фільм розповідає про людські долі на тлі аварії на АЕС, масштаби якої держава свідомо замовчує[1][2].

Коротка інформація Розпад, рос. Распад ...

Займає 65-67-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно. Був номінований на «Золотого лева» Венеційського міжнародного кінофестивалю, але виграв лише Золоту медаль президента Сенату. Світова прем'єра стрічки відбулась 13 вересня 1990 року на міжнародному кінофестивалі в Торонто.

Фільм оповідає історію журналіста, який після вибуху на ЧАЕС їде в зону відчуження, його друга дитинства лікаря, який гине від радіації, двох щойно одружених молодих, які хотіли провести медовий місяць у чорнобильських лісах. Фільм намагається відтворити роботу рятувальників у ніч аварії на ЧАЕС, евакуацію з Прип'яті і навколишніх сіл, транспортний колапс в Києві після Чорнобильської катастрофи, роботу ліквідаторів у наступні тижні після вибуху.

Remove ads

Сюжет

Узагальнити
Перспектива

Репортер Олександр Журавльов повертається в Київ з поїздки в Грецію. У компанії друзів він дивиться з ними слайди зі своїми грецькими фотографіями під пісню Володимира Висоцького «Моя циганська». Раптом Олександр згадує, що забув виконати прохання свого батька, маріупольського грека, привезти йому грецької землі. На пораду друзів, він набирає мішечок землі у дворі й віддає батькові, сказавши, що це земля з центральної площі Триполіса. Потім він отримує анонімний лист «У нашій родині рогоносців ніколи не було». Його дружина Люда пояснює, що лист від батька Олександра, який побачив, як у відсутність Олександра до Люди приходив інший чоловік, і намагається пояснити враження батька про подружню зраду випадковим збігом обставин. Олександр дзвонить зі своєї київської квартири своїм друзям дитинства Толіку й Ігнатію у Прип'ять (у фільмі його називають просто «місто енергетиків»). Телефоном Олександр жартівливим тоном розповідає Толіку про зраду Люди, а Люда слухає розмову, обіймаючи Олександра. Після розмови Толік збирається на нічне чергування лікарем швидкої допомоги, а Ігнатій — в нічну зміну на ЧАЕС.

У ніч з 25 на 26 квітня 1985 року Толік працює на швидкій допомозі. Він робить укол старому діду, але відмовляється госпіталізувати його хоч би на якийсь час, попри вмовляння молодого Валерія, що діду може зашкодити його завтрашнє весілля з онукою діда Любою. Поки Толік розмовляє з Валерієм, за вікном видно червоне сяйво. Пізніше, побачивши багато машин пожежників і швидкої допомоги, Толік наказує своєму водієві їхати за ними, і 26 квітня о 3:12 їхня машина швидкої прибуває до 4-го енергоблоку ЧАЕС. Толік бачить заграву над енергоблоком й метушню навколо. Він біжить всередину, знаходить там ураженого радіацією Ігнатія й забирає його з місця події. Ігнатій помирає в машині швидкої допомоги, стигши попросити Толіка подбати про його дружину Марію й сина Колю. Тим часом радянський посадовець біля 4-го енергоблоку запевняє підлеглих, що викид радіації з реактора не міг статись, і прилади брешуть. Олександр прокидається вночі у своїй київській квартирі, питає Люду чи їхній син Дімка від нього, а потім з вікна бачить неперервний потік автобусів, які їдуть на Прип'ять.

Вранці Толік приїжджає у школу до свого друга, вчителя, розповідає йому про вибух на станції й наказує рятувати дітей, і той відпускає дітей додому. Потім Толік невдало намагається завадити іграм дітей на вулиці й весіллю Валерія й Люби, поки його не зупиняє радянський функціонер, забороняючи йому «сіяти паніку». Під час весілля наречені Валерій і Люба тікають з-за святкового столу і їдуть мотоциклом на природу повз радіометристів в костюмах радіаційного захисту. У місті оголошують евакуацію «на 2-3 дні» і наказують людям сідати в автобуси. Оскільки батьків маленького Колі немає вдома, його самого садять в автобус з музикантами. Автобус з Колею, не зупиняючись, проїжджає повз його матір Марію, яка йде мостом: було повідомлено, що саме на цьому мосту рівень радіації найвищий, і наказано проїжджати його на максимальній швидкості. Музиканти грають «Прощання слов'янки», і довга колона автобусів покидає місто. Толік п'є і плаче в моргу біля тіла Ігнатія, а потім, намагаючись не торкатись тіла, утягує його на вулицю й ховає на пустирі.

У Києві Люда розповідає Олександру про аварію на ЧАЕС, про яку вона дізналась від їхнього знайомого Шурика, і просить Олександра як кореспондента сповістити про подію людей, однак той відмовляється вірити Люді. Пізніше в розмові зі своїм начальником Олександр каже, що йому відоме про вибух і жертви на АЕС і просить послати його туди, однак начальник відмовляє й пояснює, що зараз треба писати про травневі свята й не можна псувати людям настрій. Уражених радіацією Толіка й Марію літаком відправляють у Москву. З трапа літака Толік вигукує прокльони присутнім в аеропорту радянським чиновникам. Як журналіст, Олександр бере участь у пресконференції, де радянські посадовці запевняють пресу, що небезпеки немає і рівень радіації нижче норми. На питання Олександра, чому ж тоді вони радять тримати кватирки зачиненими, посадовці не дають змістовної відповіді. Родина Журавльових дивиться першотравневий парад по телевізору. Батько Журавльова уводить Дімку гуляти, а Люда, поговоривши по телефону, кричить на Олександра, щоб той відправив її й Дімку якнайдалі.

В евакопункті в райцентрі у музикантів відбирають музичні інструменти, а в Колі — кошеня. Блукаючи евакопунктом у пошуках мами, Коля бачить, як евакуйованим з зони зараження жінкам організовано роблять аборти. Олександр намагається скористатись своїм журналістським статусом, щоб на переповненому київському вокзалі купити дружині й сину квитки в Маріуполь, але квитків не вдається дістати навіть героям і інвалідам. На вокзалі Олександр зустрічає знайомого, Дмитра, який розповідає йому, що Толік помер, і для цього Дмитро тепер їде в Москву. Спекулянт пропонує Олександру і Дмитру квитки за неймовірно високу ціну — по 150 карбованців за квиток. Обурені такою ціною, вони влаштовують скандал, женуться за спекулянтом вздовж перону, і спекулянт б'є Олександра в лоб ціпком. Тим часом з перону відправляється поїзд, за який намагаються зачепитись і падають люди.

Валерій і Люба відпочивають в лісі у 24 км на північний захід від АЕС. Вони ходять напівоголеними, збирають і п'ють березовий сік. Люба знаходить померлого птаха. Побачивши людей в костюмах радіаційного захисту, вони втікають на мотоциклі. Дорогою вони зустрічають людей, які пішки та на велосипедах евакуюються з навколишніх сіл. Валерій і Люба зупиняються в селі і, поки вони ховаються в сараї, до будинку під'їжджають військові, і ставлять табличку «Заражено» біля їхнього мотоциклу, на якому прилад вимірювання радіації зашкалює. Продовжуючи подорож сільською місцевістю, на Валерій і Люба потрапляють у храм у 18 км від АЕС на великодню службу. Валерій забороняє Любі їсти їжу, яку люди принесли в церкву, а потім цю їжу нищать люди в костюмах радіаційного захисту. Людей з церкви евакуюють. У спорожнілій церкві Валерій просить, щоб священник обвінчав його з Любою, однак священник теж поспіхом уходить.

Thumb
4-й енергоблок ЧАЕС після вибуху

На інтелігентській вечірці з нагоди Великодня вдома в Олександра гості обговорюють, що нічого страшного не сталось, на АЕС загинуло 2 особи, у важкому стані 30, — неспівставно менше, ніж типова смертність від дорожніх пригод. В гості приходить Шурик, шкільний товариш Люди, і пошепки каже їй їхати з міста, щоб врятувати дитину, бо на реакторі скоро має бути вибух, і вночі місто закриють. Олександр і Шурик сварять владу, газети, які недомовляють і обходяться 2 рядками про двох загиблих на АЕС, телевізор, який без перерви показує велоперегони, танцюють і приречено жартують. П'яний і веселий Олександр визнає себе рогоносцем і приходить, причепивши на голову величезні оленячі роги. Шурик обіцяє вивезти Люду й Дімку на своїй машині, а Олександр випрошує в нього спецперепустку в зону.

Олександр перетинає КПП на в'їзді в 30-кілометрову зону. Юрби добровольців штурмують КПП, намагаючись взяти участь в ліквідації наслідків радіаційного забруднення. Олександр на вертольоті летить над зоною відчуження й робить фотографії. Згори він бачить на вулицях порожньої Прип'яті самотнього маленького Кольку, який пише крейдою на бетоні великими літерами: «Мамко! Я прийшов. Приходь» (рос. Мамка! Я пришел. Приходи). Потім Колька втікає від вертольота і чекає з котом під дверима закритої квартири. Волосся на голові хлопчика частково випало від радіації. Олександр відвідує квартиру Толіка, забирає кілька фотографій, а потім йому ввижається його померлий друг. Олександр разом з іншими ліквідаторами в костюмах повного радіаційного захисту лізуть на дах енергоблока і встановлюють там червоний прапор, й Олександр робить фотографії.

Восени 1986 року Олександр, тепер вже головний редактор, дивиться в своєму кабінеті відео бабусі з села Опачичі в зоні відчуження, яка несе тюк, рівень радіації в якому, як виявляють репортери, в 12 разів перевищує припустиму норму. З роботи він дзвонить батькові, і той просить його купити кефір. Коли Олександр їде на «Волзі» додому, його машину обступають і перевертають фанати київського «Динамо». Олександр повертається додому з побитим лобом і розбитими окулярами. Там його зустрічає Люда і каже, що повернулась і привезла сина, бо не може без Олександра. Олександр дивиться з друзями слайди своїх чорнобильських фотографій, знову під «Мою циганську» Володимира Висоцького. Приходить Шурик і дружньо вітається з Олександром. Вони сидять обабіч Люди. Дзвонить батько Олександра, питає, чи Олександр купив кефір, і Люда бреше по телефону, що купив. У сусідній кімнаті телевізор показує велоперегони. Фільм закінчується під рефрен Висоцького про те, що «все не так».

Remove ads

У ролях

Remove ads

Творча група

Мова

Фільм переважно російськомовний, хоча декілька героїв постійно або частину часу розмовляють українською. Українською розмовляють Ігнатій і його дружина Марія, хворий дід, селяни в лісі, один з інтелігентів на вечірці в Олександра. Толік двомовний і розмовляє російською з російськомовними персонажами, а українською — з україномовними. Головний герой Олександр весь час розмовляє російською, і лише в розмові з Ігнатієм каже ламаною українською «у Грєціі усьо єсть». На пресконференції один закордонний журналіст ставить питання англійською, й у фільмі це питання не дубльоване.

Remove ads

Нагороди та номінації

Більше інформації Нагороди та номінації фільму «Розпад», Рік ...
Remove ads

Примітки

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads