Богородчани

Богородча́ни (діалект. Богоро́дчєни,Богоро́дчини) — селище в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області, адміністративний центр Богородчанської селищної громади. Розташоване на правому березі гірської річки Бистриці Солотвинської.

Коротка інформація селище Богородчани, Основні дані ...

Remove ads

Історія

Узагальнити

Перспектива

Давня історія

Перша встановлена письмова згадка про Богородчани (ще як село) належить до 3 січня 1441 року. ^[2] В ній йдеться про те, що власником Богородчан був Ян з Бучача — він же Ян Бучацький, староста теребовлянський. ^[3] Цей документ був опублікований на латинській мові в «Актах гродських і земських» 16 січня 1441 року. Ось його зміст: «Ми, Іван з Бучача, староста Теребовлянський, маємо сплатити 300 марок.., сто по шістдесят широких грошей празької монети вельможному Петрові Одрованжу, старості Симбірському та Галицькому... Якщо не сплатимо, то повинні ми дати право на вступ в маєтки наші Черніїв, Богородзічани, Ляхівці... ».

У податковому реєстрі 1515 року в Богородчанах документується піп (отже, уже тоді була церква) і 12 ланів (близько 300 га) оброблюваної землі^[4].

У другій половині XVI століття Богородчани стали володінням Потоцьких.

1691 року за наказом графині К. Потоцької у Богородчанах споруджується костел, а навколо нього оселяється група дрібної шляхти і кілька десятків ремісників з Польщі. Польські історики подавали дату спорудження костелу як дату заснування міста.

У першій половині XVIII століття в околицях Богородчан активно діяли загони опришків. До них приєдналися й богородчанські жителі. 1744 року опришки на чолі з Олексою Довбушем зробили напад на фортецю в Богородчанах, де повстанці захопили багато зброї, а також знищили реєстри податків, орендні договори тощо.

Докладніше: Штурм Богородчанського замку

За першим поділом Польщі 1772 року Богородчани опинилися під владою Габсбурґів у Священній Римській імперії. Австрійська влада у 1789 року відкрила німецьку школу, а 1790 року заснувала українську народну школу. Польські урядовці, яких в Галичині за часів Австрійської імперії було досить багато, не сприяли розвитку української культури. Богородчани залишались у другій половині XVIII століття дрібним містечком: 1786 року тут було всього 314 будинків і 1 134 жителі.

ХІХ-ХХ сторіччя

У середині XIX століття у Богородчанах активізується суспільно-політичне життя. У червні 1848 року тут було створено місцеву Руську раду, до складу якої увійшло 29 членів.

Після реформи 1848 року в Богородчанах з'являються перші підприємства. 1870 року містечко мало невелику броварню, ґуральню, деревообробну майстерню. Наприкінці XIX століття на них працювало понад 100 робітників.

У 1900 р. в місті з 4706 жителів було 1970 українців, 786 поляків, 1937 німців та 3 інших національностей (1703 греко-католики, 768 римо-католиків, 2219 юдеїв і 16 інших віровизнань).^[5]

Тяжкі випробування чекали на жителів Богородчан у роки Першої світової війни. На цій території точилися жорстокі бої між австро-угорськими і російськими військами. У Богородчанах загинуло близько 50 жителів, зруйновано промислові підприємства, спалено багато будинків. У селищі та його околицях лютувала епідемії тифу й холери. Господарство занепало.

27 червня 1941 року Богородчани окупували гітлерівці. За час окупації гітлерівці вбили 822 жителі селища й вигнали в рабство до Німеччини 80 чоловік. 28 липня 1944 року в Богородчани увійшли частини 161-ї стрілецької дивізії Червоної Армії. Літом 1947 року в Богородчанах було насильно організовано колгосп, який названо ім'ям І. Франка. У 1957 році тут було створено райхарчокомбінат, який почав випускати ковбасні і хлібобулочні вироби та безалкогольні напої. Промартіль ім. С. М. Кірова реорганізували у бондарний цех Солотвинського лісокомбінату. В селищі почала працювати міжколгоспна будівельна організація, МТС було реорганізовано на PTG (з 1961 року — «Сільгосптехніка»).

У 1962 році на базі промартілі «Коопвзуття» та дрібних побутових майстерень створено райпобуткомбінат, 1968 року відкрито швейно-галантерейну фабрику, з січня 1970 року почав працювати цегельний завод.

Remove ads

Населення

Юдейський рабин

У 1938 році в місті мешкало 1670 греко-католиків. Окрім того, у Богородчанах та присілку Скобичівка разом мешкало 795 римо-католиків, 40 окатоличених українців та 1931 юдеїв.^[6]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними ^[7]:

Більше інформації Мова, Кількість ...

Мова	Кількість	Відсоток
українська	7379	98.86%
російська	75	1.01%
білоруська	3	0.04%
польська	2	0.03%
угорська	1	0.01%
румунська	1	0.01%
словацька	1	0.01%
інші/не вказали	2	0.03%
Усього	7464	100%

Remove ads

Пам'ятки архітектури

У місті збереглися:

Домініканський монастир (1742–1762 роки, мурований); фундатор — Станіслав Коссаковський — каштелян камінський.^[8];
Костел домініканів (1745 рік, мурований);
Палати духовенства — келії (1762 рік, муровані);
Церква Іоана Євангелиста (1930-1934 рр.), споруджена за проектом архітектора Євгена Нагірного.

Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень (м. Київ) вніс смт. Богородчани до списку найважливіших історичних населених місць України та їхніх пам'яток. Список затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878.

Церква св. Івана Євангелиста

Узагальнити

Перспектива

Станом на кінець XIX століття майже в самому центрі поселення існував дерев’яний храм Пресвятої Тріїці, в якому зберігався золочений іконостас Манявського скиту (нині входить в експозицію Львівського музею українського мистецтва).

У 1930-му за ініціативи єпископа Станіславівського Григорія Хомишина (1867 – 1945) в містечку його ж турботами (майбутній мученик греко-католицької церкви надав землю та виступав фундатором) був освячений наріжний камінь майбутнього собору поруч з тією самою дерев’яною Троїцькою церквою. Теперешній храм зводився за проєктом талановитого львівського архітектора Євгена Васильовича Нагірного (1885 – 1951) чотири роки, і після освячення в 1934-ому став однією з головних уніатських святинь Прикарпаття завдяки унікальності своєї символічної архітектури, за зразок якої були взяті зразки світової класики

Чотиристовпна цегляна базиліка головного греко-католицького храму Богородчан з шестиколонним портиком доричного ордеру центрального входу є окрасою центральної частини містечка. Її еклектичний образ з ухилом в необароко по зовнішніх фасадах від початку був не тинькований і тільки після повернення в 1990-х сакральної суті отримав свій сучасний вигляд. Прикрашена високими вузькими віконними арками, контрфорсами, балконом на портику за тонкими балясинами парапету у доповненні тонких штрихів обвідки, головний зовнішній акцент перлини зосереджено на верхній частині піднесеним куполом з круглими світловими віконцями на високому світловому барабані, маленькими пологими шоломоподібними куполами на кутах, величними бароковими декоративними фронтонами та сиґнатуркою під хрестом, що візуально спрямовують силует у вир. Багатий внутрішній розпис зі святими образами та витончені вітражі лише підкреслюють чотири монументальні опорні колони купольного барабану на високих стилобатах, а сім нехарактерних колон захристії символічно відповідають за кількістю святим таїнствам. Окрему увагу привертає образ Богородчанської Божої Матері, урочисто прибраний рушниками на простій тринозі.

Remove ads

Освіта

У місті є 2 загальноосвітні ліцеї та Богородчанський професійний будівельний ліцей.

У міжвоєнний період діяли дві 7-класові школи, зокрема хлопчача та дівоча утраквістична^[6].

Транспорт

Автобусне сполучення з Івано-Франківськом. Через селище проходить автомагістраль Івано-Франківськ — Надвірна.

Відомі особи

Народилися

Олекса Гірник (27 березня 1912 — 21 січня 1978, Канів) — Герой України, український дисидент, політв'язень. В 60-ті роковини проголошення самостійності України Центральною Радою (22 січня 1918 року) вчинив самоспалення біля могили Шевченка на знак протесту проти русифікації;
Антон фон Калік — австрійський генерал-майор, перший керівник військової розвідки Австрійської імперії;
Август Салаба (1840—1894) — австрійський і чеський учений, інженер-механік, винахідник, педагог, професор;
Теодор Мартинець — сотник УГА;
Богдан Пташник — український математик, член-кореспондент НАН України, академік АН ВШ України;
Мирослав Мартинець — український військовий та громадський діяч.