Мартинець Теодор

Теодо́р Миха́йлович Мартине́ць (22 лютого 1893, Богородчани Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — квітень 1940, невідомо, УРСР^[1]) — правник, сотник УГА, культурно-громадський діяч, меценат.

Теодор Мартинець
Сотник
Загальна інформація
Народження	22 лютого 1893(1893-02-22) Богородчани,  Австро-Угорщина
Смерть	квітень 1940 невідомо, УРСР
Національність	українець
Alma Mater	Український таємний університет
Військова служба
Приналежність	ЗУНР
Війни / битви	Українсько-польська війна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мартинець.

Біографія

Теодор Мартинець народився 1893 року в Богородчанах — тодішньому адміністративному центрі однойменного повіту в Галичині. Випускник Станиславівської гімназії.

У роки Першої світової війни воював у складі австрійської армії на Італійському фронті. Після поранення і лікування був переведений на військову службу до Львова.

В першій половині жовтня 1918 року увійшов до складу українського Центрального Військового Комітету як представник 41-го супровідного куреня. До комітету входили також: сотники Дмитро Вітовський, Василь Черський, Никифор Гірняк, поручники Іван Рудницький (15-й піхотний полк), Володимир Старосольський, Остап Баб'як, четарі Людомир Огоновський (з військової поліції), О. Караван (19-й полк Стрільців), Дмитро Паліїв, Мирон Коновалець — брат полковника Євгена Коновальця.

1 листопада 1918 під час Листопадового зриву організував військову команду, яка вивісила на Львівській ратуші синьо-жовтий прапор. У складі УГА брав участь вґу польсько-українській війні.

У повоєнні роки Теодор Мартинець здобув юридичний фах уґв Українському таємному університеті у Львові. Працював у місцевому Земельному банку, а після відкриття філії цієї установи у Станиславові обіймає посаду її директора в 1930-х^[1].

Теодор Мартинець проводив широку громадську діяльність. У 1929 році виконував функції відповідального редактора «Літопису Червоної Калини» — популярного історико-літературного місячника. Був активним членом і меценатом культурно-освітніх товариств «Просвіта» і «Рідна школа» на Станиславівщині, керівником місцевого Українського спортивного товариства «Пролом»^[2].

Після встановлення радянської влади на західноукраїнських землях Теодора Мартинця в листопаді 1939 заарештували і помістили у станиславівську в'язницю НКВС. Був страчений без суду в квітні 1940 року^[1].

Вшанування пам'яті

• 1995 року в Івано-Франківську на честь Теодора Мартинця названо одну із вулиць центральної частини міста. Повна її назва — Сотника Мартинця.
• 2003 року в Богородчанах було встановлено пам'ятну дошку Теодоові Мартинцю^[3].