Бортко Володимир Володимирович (старший)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бортко Володимир Володимирович.

Володи́мир Володи́мирович Бортко́ (27 вересня 1924, Курськ — 12 березня 1983, Москва) — російський радянський та український радянський театральний режисер. Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1968 року. Батько режисера, сценариста, актора Володимира Бортка.

Бортко Володимир Володимирович
Народився	27 вересня 1924(1924-09-27)  Курськ, РСФРР, СРСР
Помер	12 березня 1983(1983-03-12) (58 років)  Москва, СРСР
Поховання	Головинське кладовище
Країна	СРСР
Діяльність	театральний режисер
Alma mater	Державний інститут театрального мистецтва імені Анатолія Луначарського (1949)
Заклад	Театр на Броннійd, Московський драматичний театр імені Миколи Гоголяd, Одеський обласний академічний драматичний театр і Курський державний драматичний театр імені Олександра Пушкіна
Учасник	німецько-радянська війна
Партія	ВКП(б)
Діти	Бортко Володимир Володимирович
Нагороди

Життєпис

Народився 27 вересня 1924 року в місті Курську (нині Російська Федерація). У шкільні роки займався у театральній студії Курського міського Будинку піонерів, де став провідним виконавцем ролей^[1].

У Червоній армії з 6 серпня 1942 року. Брав участь у німецько-радянській війні. Служив у 35-му гвардійському мінометному полку^[2]. Брав участь у Сталінградській битві, де отримав тяжке поранення, що призвело до інвалідності^[1] (втратив ногу^[3]). Нагороджений медаллю «За відвагу» (5 лютого 1943)^[2], орденом Червоної Зірки^[4]. Член ВКП(б) з 1946 року^[4].

1949 року закінчив Інститут театрального мистецтва у Москві. Спочатку працював у Москві: протягом 1949—1957 років — у Драматичному театрі на Малій Бронній; у 1957—1964 роках — у Драматичному театрі імені Миколи Гоголя.

У 1964—1971 роках очолював Одеський російський драматичний театр імені Андрія Іванова. Був спеціальним кореспондентом газети «Советская культура» по Україні^[5].

У 1971—1974 роках обіймав посаду головного режисера Волгоградського драматичного театру; у 1976—1982 роках очолював Курський драматичний театр імені Олександра Пушкіна^[1].

Помер у Москві 12 березня 1983 року, де і похований на Головинському кладовищі^[1].

Творчість

Здійснив постановки вистав:

Театр на Малій Бронній

• «Сильні духом» Дмитра Медведєва
• «Назар Стодоля» Тараса Шевченка (1951);
• «Не називаючи прізвищ» Василя Минка (1953^[a]);

Одеський драматичний театр

• «Вдівець» Олександра Штейна;
• «У день весілля» Віктора Розова (1964);
• «Сто чотири сторінки про любов» Едварда Родзинського (1964);
• «Різдво в домі синьйора Куп'єлло» Едуардо де Філіппо (1965);
• «Коли мертві оживають» Івана Рачади^[b] (1965);
• «Дон Кіхот іде в бій» Вадима Коростильова (1965);
• «Втеча» Михайла Булгакова (1967);
• «Всього тринадцять місяців: (Пушкін в Одесі)» Юрія Динова (1969);
• «Пам'ять серця» Олександра Корнійчука (1970);

Курський драматичний театр

• «Таблетка під язик» Андрія Макайонка (перша вистава у Курському театрі)^[3];
• «Полк іде» за романом Михайлом Шолоховим «Вони боролися за Батьківщину» (1977)^[c][d];
• «Час пік» Єжи Ставінського (1977);
• «Різдво в будинку сеньйора Куп'єлло Едуардо де Філіппо» (1978);
• «Качине полювання» Олександра Вампілова (1979);
• «Фаворит» Дьюли Ієша^[e] (1979);
• «Сині коні на червоній траві» Михайла Шатрова (1980);
• «Дядя Ваня» Антона Чехова (1981);
• «Пробач мені» за повістю Віктора Астаф'єва «Зіркопад» (1982^[f]).

Вшанування

17 вересня 2016 року на честь Володимира Бортка на приміщенні Курскою обласної філармонії встановлено меморіальну дошку^[1].

Виноски

1. Перша постановка на російській сцені.
2. Цю п'єсу режисер поставив і у Львівському театрі імені Марії Заньковецької, де одну з ролей зіграв починаючий актор Богдан Ступка^[6]
3. За найкраще втілення військово-патріотичної теми на сцені у виставі «Полк йде», рішенням Головного Політичного Управління Армії та Флоту, разом з іншими, нагороджений Срібною медаллю імені народного артиста СРСР О. Д. Попова^[3].
4. Вистава була учасником показу кращих вистав Росії у Москві та на шолоховському фестивалі в Ростові-на-Дону. З цією виставою театр виїжджав на гастролі до Чехословаччини у 1979 році, до Монголії у 1980 році та до Німеччини у 1981 році^[3].
5. Вистава взяла участь у огляді вистав угорської драматургії, а Володимир Бортко був нагороджений Дипломом Угорської Народної Республіки^[3].
6. Остання постановка Володимира Бортка у Курському театрі^[3].