Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Брацлавсько-Київська дивізія
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Брацлавсько-Київська дивізія (пол. Dywizja Bracławsko-Kijowska) — територіальна організаційна одиниця Коронного війська з підпорядкованими частинами, розміщеними в її районі. Інші її назви — Українсько-Брацлавська дивізія або Українська дивізія[1].
Remove ads
Організаційне формування та зміни
Дивізія була організована у 1776 році постановою Делегаційного сейму. Сейм визначив її розгортання у Брацлавському та Київському воєводствах. Він наказав їй захищати цю частину Речі Посполитої від набігів козаків (гайдамаків) та кримських татар. Він дозволив розгортання військ на «приватних маєтках»[2].
Повна організація Подільської (Волинсько-Подільської) та Української (Брацлавсько-Київської) дивізій не вдалася. Ці дві дивізії були об'єднані в єдиний підрозділ, утворюючи відносно вільну, територіальну, але водночас найбільшу структуру в армії Речі Посполитої, відому як Українсько-Подільська дивізія[1].
Постановою Великого сейму 1789 року було відновлено дивізію, заплановану на 1775 рік. Навесні 1790 року «українські дивізії» були реорганізовані у Волинсько-Подільську дивізії та Брацлавсько-Київську дивізії[1]. Такий стан справ тривав до квітня 1793 року, коли Брацлавсько-Київська дивізія була захоплена російською армією. Зміни, запроваджені Гродненським сеймом, які обмежували кількість дивізій двома, не були впроваджені через спалах повстання Костюшка[1].
Remove ads
Командування дивізії
Командиром дивізії був генерал-лейтенант, якому мали звітувати два генерал-майори. Один командував кавалерією, інший — піхотою. Цей принцип було запроваджено лише у 1789 році. До того часу в генеральному штабі був один генерал-майор на дивізію.[1]
Командири дивізій:
- Генерал-лейтенант Юзеф Габріель Стемпковський
- Генерал-лейтенант Станіслав Щенсний Потоцький
- Генерал-лейтенант Юзеф Понятовський
Помічники:
- Генерал-майор Кароль Мальчевський (1776)
- Генерал-майор Юзеф Понятовський (з 1789 р.)
- Генерал-майор Фабіан Себастьян Ойжинський (з 1789)
Remove ads
Організаційна структура
Узагальнити
Перспектива
Дивізія складалася з кавалерії, піхоти та артилерії. Вона не мала власного штабу для керівництва операціями. Вона була радше територіальним, ніж тактико-оперативним підрозділом[1].
Піхота у 1789 році:
- 3-й полк авангарду Коронної польової булави
- 12-й Королівський піхотний полк
- 13-й піхотний полк Острозького ордонансу
- 14-й піхотний полк ім. Потоцьких
У 1790 році до складу дивізії приєдналася 4-та артилерійська бригада[3].
Структура Української дивізії князя Понятовського у 1792 році[4]:
- Бригада Тадеуша Костюшка:
- 8 піхотних батальйонів (два з 10-го полку, по одному з 1-го, 5-го, 7-го, 9-го, 10-го та 12-го — загалом 5016 солдатів)
20 кавалерійських ескадронів (2589) та 58 гармат із 728 артилеристами,
- Бригада А. Чапського:
- 3 батальйони (по одному з 3-го, 4-го та 6-го полків — всього 1817 піхотинців)
- 7 кавалерійських ескадронів (1027)
- Бригада Ж. Ф. Пуппарта:
- 2 піхотні батальйони (по одному з 12-го та 13-го полків — загалом 1304 солдати)
- 12 кавалерійських ескадронів (1502)
Загалом дивізія Понятовського мала 13 піхотних батальйонів з 8137 солдатами, 59 кавалерійських ескадронів (8216 солдатів, включаючи кавалерію Суфчинського) та 728 артилеристів з 58 гарматами. Дивізія була розгорнута навколо Тульчина, Бершаді та Тетіїва.
кавалерія у березні 1792 року[3]:
- Бригада Любовідзкого — Біла Церква
- Бригада Велгорського — Гранів
- 4-та артилерійська бригада — Вінниця (1790 р.)[3]
- Полк Авангарду Великої коронної булави — Чечельник
- Полк князя Любомирського — Прилука
Стан поїздки станом на 9 червня 1792 року[5]:
- Любовідська бригада
- Бригада Мокроновського
- сім ескадронів бригади Єрлича
- чотири ескадрони бригади Дзержака
- Полк авангардної гвардії Карвицького
- Полк авангардної гвардії Великої коронної булави
- Полк передової гвардії Любомирського
Операції дивізії
Розділена на три слабкі групи[nota 1] Українська дивізія зуміла уникнути пастки та 29-30 травня 1792 року зосередилася поблизу Пикова, звідки, зіткнувшись із перевагою противника, відійшла до Любара. Тут частини були реорганізовані та чекали на прибуття Волинської дивізії. Коли ворог розпочав новий наступ, польські частини були змушені далі відступати, все ще перебуваючи під загрозою обходу з флангів. Ар'єргард під командуванням Вельгорського, що прикривав відступ, 15 червня був оточений поблизу Борушківців[4].
Remove ads
Коментарі
- Понятовського, Вельгорського та Костюшка → Wimmer, 1978
Примітки
Бібліографія
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads