Бугай Олександр Олександрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бугай.

Олександр Олександрович Бугай (нар. 23 квітня 1963, с. Зарічне, Рівненська область) — український військовий лікар, полковник Медичних сил Збройних сил України. Начальник клініки Національного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ». Заслужений лікар України (2020).

Олександр Бугай Олександр Олександрович Бугай
Полковник м/с
Загальна інформація
Народження	23 квітня 1963(1963-04-23) (62 роки) Зарічне, Гощанський район, Ровенська область, Українська РСР, СРСР
Національність	українець
Alma Mater	Вінницький національ­ний медичний універ­ситет ім. М. І. Пирогова, Саратовський державний медичний університет і Українська військово-медична академія
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Рід військ	Медична служба
Війни / битви	Російсько-українська війна
Командування
Начальник клініки НВМКЦ «ГВКГ»
Нагороди та відзнаки
Заслужений лікар України Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України) Нагрудний знак «За військову доблесть» (Міністерство оборони України) Медаль «Ветеран служби» (Міністерство оборони України) Нагрудний знак «За заслуги перед Збройними Силами України» Пам'ятний нагрудний знак «Воїн-миротворець» (Міністерство оборони України)

Життєпис

Олександр Бугай народився 23 квітня 1963 року в с. Зарічне, нині Бугринської громади Рівненського району Рівненської области України.

Закінчив Вінницький медичний інститут (1989), військово-медичний факультет Саратовського медичного інституту (1991, спеціальність — лікувальна справа), Військово-медичний інститут Української військово-медичної академії (1997, спеціальність — анестезіологія).

Нині — начальник клініки невідкладної медичної допомоги, інтенсивної терапії, анестезіології, реанімації та детоксикації Національного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ»^[1] та головний анестезіолог Збройних сил України^[2]. За 2019 рік в клініці було проліковано 1100 хворих, проведено 10 143 анестезії, 580 з них особисто Олександром Бугаєм.

Учасник бойових дій. У 1999 році брав участь у складі багатонаціональних Сил стабілізації НАТО у підтримці миру на території Боснії і Герцеговини. Надавав практичну та консультативну допомогу в зоні АТО/ООС.

Автор 13 та співавтор 36 наукових публікації. Брав участь у написанні розділів «Вказівки з воєнно-польової хірургії», навчального посібник «Анестезіологія та реаніматологія».

Нагороди

• заслужений лікар України (4 грудня 2020) — за особисті заслуги у зміцненні обороноздатності Української держави, мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку^[3];
• пам'ятний нагрудний знак «Воїн-миротворець» (2006), нагрудні знаки «Знак пошани» (2006), «За військову доблесть» (2016), медаль «Ветеран служби» (2014) Міністерства оборони України;
• відзнака «Знак пошани» Національної медичної палати України (2015);
• почесний нагрудний знак «За заслуги перед Збройними силами України» (2016).