Василь Борейкович

Василь Борейкович (ст.-укр. Васили Бореикович, рос. Василей Борѣйковъ, нім. Waissil Boreiken son, Wayssel filius Boreyken, лит. Bazilius Bareikaitis) — литовський боярин, що фігурує в джерелах наприкінці XIV століття.

Життєпис

Його родителів дослідники Олег Ліцкевич^[be] і Рімвідас Петраускас отожсамлюють із Петром та Анною Борейками (лат. patrem suum Petrum alias Boreyko cum vxore sua Anna), котрих їхня дочка, дружина боярина Олехна N, вписала у пом'яник віленських францисканців середини XV віку^[a]. Сам Василь, найімовірніше, сповідував православ'я, тоді як батько — подібно до багатьох інших балтських нобілів — пред хрещенням Литви у 1386/87 роках придержувавсь язичництва, а відтак став католиком. У акті віленсько-радомської унії (18 січня 1401) подибується ім'я його брата Стригівіла (лат. Strigiwil Boreiconis).

На початку 1393 р. боярин посполу з Гінівілом, старостою троцьким, розгромив військо кн. Корибута Ольгердовича у битві «на Недокудовѣ», а після здобуття Вітовтом Смоленська 28 вересня 1395 став намісником оного (вкупі із Ямонтом Толунтовичем). Востаннє зринає свідком Салінського договору (1398) — без посади, одначе на досить високім становищі порівняно з рештою.

Генеалогічні перекази

В певних редакціях «Родословия литовских князей», зладжених у перші десятиліття XVI сторіччя, стверджується, що за часів Гедиміна жив неякийсь Борейко, рядник великого князя тверського Олександра Михайловича, котрого той відрядив на Волинь та Київщину, аби забрати одтіль вижилих після Батиєвого нашестя, був бо «муж храбр зело». За припущенням історика Олега Латишонка^[be], дана легенда первісно виникла на смоленськім ґрунті, а Борейка єї перелицювальник Спиридон Сава включив у текст літопису як предка Василя. Либонь, взоруючись на неї, хроніст Мацей Стрийковський у своїй неопублікованій поемі «О початках…» виклав інну оповідку — про те, як однойменний жемайтський нобіль, мнимий родоначальник Ходкевичів, став на герць із татарським воїном-велетом й одолів того, завдяки чому звільнив підначальні Гедимінові руські землі від сплати гарачу заволзькому хану. Цю подію Стрийковський датував 1306 годом. Розуміється, твердого фактичного підложжя обидва сказання не мають.

Див. також

• Федір Весна
• Начко Гінівілович

Примітки

1. Антропонім увійшов до білоруської мови, де в одному з діалектів слово «барэйка» стало означати «товсту дитину».

Джерела

• Латышонак А. Нацыянальнасьць — Беларус / нав. рэд. А. Пашкевіч. — Вільнюс : Інстытут беларусістыкі, Беларускае гістарычнае таварыства, 2009. — С. 302-303. — ISBN 978-83-60456-06-4.
• Лицкевич О. В. «Летописец великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора. — СПб : Дмитрий Буланин, 2019. — С. 535-536. — ISBN 978-5-86007-918-2.
• Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / Рымвідас Пятраўскас; пераклад з літоўскай мовы Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск : Інбелкульт, 2014. — С. 216. — ISBN 978-5-00076-015-4.
• Rowell, Stephen Christopher (1994). Lithuania Ascending: A Pagan Empire within East-Central Europe, 1295–1345 (PDF). Cambridge University Press. с. 108-109, 309-310. ISBN 978-0-521-45011-9.