Василь Павлович (писар господарський)

Василь Павлович (нар. на зламі 1420/1430 — пом. до 1496) — писар господарський канцелярії великого князя литовського й руського Казимира Ягеллончика.

Біографія

Походив з руського боярського роду, представники якого осіли на Чернігівщині ще в кінці XIV століття. Син Павла Мишковича^[1]. «З молодих літ» служив Казимиру Ягеллончику^[2], від 1448 року — писарем господарським. У записах Литовської метрики він згадується як «Васко Павлович»^[3].

Заслуги писаря були відзначені пожалуванням маєтку Деречин Слонімського повіту (не весь, а 10 «служб» Деречинської волості, що з часом склали село Кочин), який дістав завдяки одруженню з вдовою його колишнього власника, — Богдана Васьковича Дромутевича^[2].

«Положив свою голову» на господарській службі. Мав сина Василя, також писаря великокнязівської канцелярії^[2].

Походження і свояцтво

Його батько, боярин Павло Мишкович, знаний хіба тим, що між осінню 1436 і літом 1437 дістав від Свидригайла Ольгердовича замість Сновська Сіверського двір Хальч непоодаль Гомеля і «раба Івана» в придаток^[4]. Вочевидь, він доводився братом Каленику Мишковичу, іншому близькому прибічнику великого князя^[5]. Оскільки привілей зберігся лишень у вигляді випису 1661 р. з новогрудських книг ґродських, можна тільки припускати, чи був Сновськ найдавнішою вотчиною Мишковичів, чи короткочасно належав їм як вислуга за період чернігівського княжіння Свидригайла^[6]. Межи 1440 та 1443 роками Мишкович втратив обійстя: його віленський воєвода Ян Довгірд надав пану Гарману (Герману) Радивоновичу, однак десь у 2-й половині XV століття Хальч знов вернувся до членів роду^[7][8][9].

Відомі імена синів Павла Мишковича, братів Василя: Андрій та Богдан, підключі троцький і віленський відповідно, а також Остафій (родоначальник Халецьких) й Григорій, якого пізніша традиція ототожнює з Галактіоном, претендентом на київський митрополичий стіл після смерті Мисаїла Пструча^[1][10].

З легкої руки Антона Ясинського, поширилась хибна ідентифікація Васька Павловича з мінським боярином й дяком великокнязівської канцелярії Василем Любичем, документальні згадки про яких часом зводили докупи у гібридний персонаж^[11].

Вотчини Василя, Богдана й Андрія Павловичів розкинулися на Чернігівщині. Станом на 1496 рік Богдан володів маєтками Сибреж й Заболовісся, селищем Ргощ (тепер Рогощі), а також ловищем й бортною землею Замглай. Поміж 1500 й 1506 р. замість чернігівської вотчини, захопленої московитянами, одержав двір Вакініки у Троцькому повіті і син Василя Павловича — Василь Никольський. Андрій Павлович у 1502 дістав від монарха у «хлібокормління» двір Красне строком на 3 роки, либонь, як відшкодування за втрачені унаслідок війни володіння^[1].

Великий князь Олександр Ягеллончик при наданні Чернігівщини біглому князю Семену Можайському листом од 1 липня 1496 року «виняв на себе» декілька бояр, що перебували на господарській службі. Серед них подибуються Андрій Павлович з братаничами, — М. Халецьким й В. Никольським^[2].