Вивірка - Wikiwand

Ви́ві́рка^[1]^[2], віве́риця^[3]^[4], або бі́лка^[5]^[6]^{[ком. 1]} (Sciurus) — рід гризунів родини вивіркових. Вивірка пристосована до життя на деревах. Рід налічує 29 видів^[7], поширених у лісах Європи, Азії та Америки. Вивірки належать до групи немишовидих гризунів. Представники роду — лісові жителі, які живляться переважно насінням і плодами. Вони здебільшого активні вдень і проводять більшість часу на деревах, зрідка спускаючись на землю в пошуках їжі. Вивірки будують гнізда — зазвичай у вигляді кулястої конструкції з гілок і листя, розташовані в дуплах дерев або в розгалуженнях гілок.

Коротка інформація Біологічна класифікація, Види ...

Етимологія: наукова назва Sciurus походить від дав.-гр. σκιά — «тінь», οὐρά — «хвіст», σκίουρος — «той, хто в тіні хвоста», — алюзія на положення хвоста, коли тварина сидить вертикально^[8].

Remove ads

Опис

Це дрібні гризуни з довгастими тілами та довгими пухнастими хвостами. Вага — 176—768 грамів, довжина тіла без хвоста — 160—308 мм, довжина хвоста — 149—313 мм. Верхня губа розділена. Задні кінцівки довші за передні й мають фізіологічні пристосування в ділянці щиколоток, що дозволяють повертати ступні на 180 градусів; ступні п'ятипалі. Моляри — горбкуваті. У представників роду Sciurus спостерігається незначний статевий диморфізм, проте середні показники маси та довжини тіла майже однакові.

Вивірки — всеїдні: крім горіхів, насіння, плодів, грибів і зеленої рослинності, вони також споживають комах, яйця, а іноді навіть дрібних птахів, ссавців і жаб. Навесні живляться також бруньками рослин.

Однією з характерних ознак вивірок є здатність запасати їжу на зиму — зокрема горіхи, закопуючи їх у ґрунт або ховаючи в дуплах дерев. Часто ці запаси залишаються незнайденими, що сприяє поширенню насіння деревних порід.

Remove ads

Спосіб життя

Гризуни з роду Sciurus ведуть денний спосіб життя і витрачають значну частину свого діяльного дня на пошук їжі та розсіювання насіння. Завдяки своїй деревній природі та фізіологічним пристосуванням до лазіння, вони проводять більшу частину часу на деревах і чудово вміють робити прості розрахунки щодо стрибків між деревами на основі хитання гілок і ваги. Ці види переміщують насіння в невеликі сховища для подальшого вилучення. Вони, зазвичай, будують свої гнізда у вигляді круглястої конструкції з гілок і листя в дуплах дерев або розвилках гілок.

Вони харчуються здебільшого горіхами та іншим насінням, фруктами та деякими частинами рослин і, рідше, випадковою тваринною їжею, як от комахи, яйця, пташенята й інші дрібні тварини.

Види Sciurus мають середню тривалість життя 5–10 років, хоча в неволі цей вік може подвоїтися до майже 20 років.

Remove ads

Надродові таксони

Рід вивірка (Sciurus) є типовим для родини вивіркових (Sciuridae) та всіх його мотрійкових складових: триби Sciurini та підродини Sciurinae. Водночас, родина вивіркових є типовою для надродини вивіркуватих (Sciuroidea), підряду вивірковидих (Sciuromorpha) та групи підрядів «вивіркощелепні», або «сціурогнати» (Sciurognathi). Тобто повна мотрійка має такий вигляд (цифри за [Архівовано 3 червня 2010 у Wayback Machine.]):

рід вивірка — Sciurus (один з 5-ти родів триби Sciurini)
триба вивірки — Sciurini (одна з двох триб підродини Sciurinae)
підродина вивіркові — Sciurinae (одна з 5-ти підродин родини Sciuridae)
родина вивіркові — Sciuridae (одна з трьох родин підряду Sciuromorpha)
підряд (або інфраряд) вивірковиді — Sciuromorpha (три родини)
групи підрядів (або підряд) «вивіркощелепні», або «сціурогнати» (Sciurognathi).

Найближчі родові групи

Найближчими до вивірок гризунами є чотири роди, що разом з вивіркою входять до складу триби Sciurini:

триба Sciurini
- рід Microsciurus (3 види)
- рід Rheithrosciurus (1 вид)
- рід вивірка — Sciurus (28 видів)
- рід Syntheosciurus (1 вид)
- рід Tamiasciurus (3 види)

Склад роду: підроди й види

Узагальнити

Перспектива

Рід вивірка поділяють на 7 підродів та 30 видів^[9]. Номінативний підрід Sciurus s. str. охоплює 13 видів.

Типовим видом роду є вивірка звичайна (Sciurus vulgaris).

Рід Sciurus
- - Sciurus pachecoi
- Підрід Tenes
  - Sciurus anomalus — вивірка кавказька
- Підрід Sciurus
  - Sciurus vulgaris — вивірка звичайна
  - Sciurus lis — вивірка японська
  - Sciurus carolinensis — вивірка сіра
  - Sciurus alleni
  - Sciurus arizonensis
  - Sciurus aureogaster
  - Sciurus colliaei
  - Sciurus deppei
  - Sciurus meridionalis
  - Sciurus nayaritensis
  - Sciurus niger
  - Sciurus oculatus
  - Sciurus yucatanensis
  - Sciurus variegatoides
- Підрід Hesperosciurus
  - Sciurus griseus
- Підрід Otosciurus
  - Sciurus aberti — вивірка Аберта
- Підрід Guerlinguetus
  - Sciurus aestuans (у тому числі S. ingrami)
  - Sciurus brasiliensis
  - Sciurus gilvigularis
  - Sciurus granatensis
  - Sciurus ignitus
  - Sciurus pucheranii
  - Sciurus richmondi
  - Sciurus sanborni
- Підрід Hadrosciurus
  - Sciurus flammifer
  - Sciurus pyrrhinus
- Підрід Urosciurus
  - Sciurus igniventris
  - Sciurus spadiceus
- Підрід Simosciurus
  - Sciurus nebouxii
  - Sciurus stramineus

В Україні, як і по всій Європі, поширений один вид цього роду — Вивірка звичайна (Sciurus vulgaris). Найближчий у географічному вимірі інший вид вивірок — вивірка кавказька (Sciurus anomalus), розповсюджена у Грузії і в Закавказзі.

Remove ads

Назва роду українською мовою

Узагальнити

Перспектива

Словник Б. Грінченка подає українське «вивірка» (з варіантами «веві́рка», «вевю́рка»^[10]; останнє тотожне пол. wiewiórka) як відповідник до російського «бѣлка»^[2], але також наводить синоніми «білка»^[6] і «біли́ця»^[11], «віве́риця»^[12] (останнє — на Галичині^[12]). Словник Дубровського подає такі синоніми до назви виві́рка: цубі́рка, ве́врик, вевю́рка^[13].

Слово «вѣверица» засвідчене в давньоруській мові. Воно походить від праслов'янських форм *věverъka, *věverica. Вважають, що праслов'янська назва вивірки утворена від подвоєння праіндоєвроп. кореня *ver («вигинати», «виправляти»), з якого походить також лат. viverra (див. «Вівера»)^[14].

«Білка», «білиця» — пізні утворення від д.-рус. бѣла вѣверица («біла вівериця»). Первісно «білицями» («білками») звали лише вивірок з білою шерстю (таке хутро цінувалося особливо високо), потім це слово стало загальним позначенням всіх вивірок^[14]^[15].

В українській теріологічній літературі існує дві видозміни родової назви Sciurus. У хронології в теріологічних оглядах рід згадується так^[16]:

1874 вывѣрка звычайна (Sciurus vulgaris) (Полянській, М. «Зоологія». — Прага, 1874)
1920/1927 вивірка, білка (Шарлемань, Татарко, 1920, 1927),
1922 вивірка (Іван Верхратський, 1922)
1925 вивірка (Храневич, 1925),
1928/1931 вивірка (Паночіні, 1931)
1930 вивірка (Ернст, Київ, 1930)
1930 вивірка, білка (Sciurus vulgaris) (Українська загальна енциклопедія, Іван Раковський (гол. ред.))
1938/1952/1965 білки (Мигулін, 1938; Корнєєв, 1952, 1965),
1956 рос. — белка, векша, місцеве — вивірка, білиця (Татаринов К. А. Звірі західних областей України, 1956),
1962 Голоскевич Г. Правописний словник
1983 білка, вивірка (Маркевич, Татарко, 1983),
1997 вивірка (Загороднюк, Покиньчереда, 1997),
1999—2006 вивірка (Загороднюк, 1999, 2004, 2006; Дулицкий, 2001),
2005/2006 вивірка (білка) (Делеган та ін., 2005; Булахов, Пахомов, 2006).

У працях зоологів до 1932 року і після 1991 при позначенні роду Sciurus (якому присвячено цю сторінку) переважає назва «вивірка», у період 1933—1991 року родову назву «вивірка» ставили синонімом до видової назви «білка» або вилучали^{[джерело?]}. Поза зоологічною літературою становище дещо інше: більшість словників української мови (зокрема словники Грінченка^[17], Огієнка^[18] та Тимченка^[19], а також Енциклопедія українознавства^[20]) подають слова «білка» та «вивірка» як синоніми. Огієнко у Стилістичному словнику української мови вказує, що на Наддніпрянській Україні слово «вивірка» для позначення роду Sciurus невідоме, замість нього вживають слово «білка»^[18].

Remove ads

Вивірка у художній літературі

Узагальнити

Перспектива

Вивірка доволі часто згадується в українській художній літературі. Кілька прикладів вживання:

Як «вивірка»:

Ольга Кобилянська, повість «Через кладку» (1913):

Тут і там ставали ми, здержувані зчудовано блискавичними скоками вивірки по струнких соснах, і мовчали.

Іван Ле, повість «Кленовий лист» (1960):

Під час відпочинку Роман виліз на дерево і ганяв вивірку на невимовну втіху дівчаток.

Олександр Кузьменко, замальовка «Зустріч» (1968):

Притулившись до дерева, я упродовж усієї боротьби розважаю: сонячна вивірка щастя мешкає поряд із тим, хто жадає володіти нею, однак переплигує на інше місце, як тільки людина намагається перехопити її собі в обладу.

Іван Багряний, «Тигролови» (1944):

Перед очима, по буйній яскравій зелені, бігали сонячні зайчики. Десь реготала вивірка.

Дмитро Павличко, «Поля, немов токи скляні» (1965):

Край хати — журавель-батіг, Соснова кучерява шапка, Де сонця золотий горіх Тримає вивірка у лапках.

Як «білка»:

Олесь Гончар^[21], «Бригантина» (1973):

Хто на драбинах, приставлених до розкішних черешневих веж, а декотрі воліють і без драбини обходитись, шастають, мов білки, між гіллям, меткі, верткі, тільки листя шелестить та лоби крізь кетяги черешень проблискують…

Осип Назарук^[21], «Роксоляна» (1930):